Серед 20 тисяч повстанців: селян – 31 %, міщан - приблизно 17 %, дворян та шляхти – 47 %. Епоха повстання 1863 – 1864 рр. ознаменувалася для польського визвольного руху значним розширенням співробітництва з російським революційним рухом.⁰

За 50 років після повстання 1863 – 1864 рр. в світі відбулися зміни, що мали велике значення для всієї Європи та для держав, що захопили польські землі. Змінилося міжнародне становище: Росія ослабла і втратила роль жандарма Європи, тоді як Австрія стабілізувалася на основі перетворення в 1867 р. в дуалістичну Австро – Угорську монархію, а Пруссія досягла укріплення союзу німецьких держав і створення у 1871 р. Німецької імперії.

Події європейського та світового масштабу наклали відбиток на політику Росії, Німеччини, Австро – Угорщини, і зокрема, на відношення їх до Польщі. Ця політика ставала важливим фактором, який ускладнював процес розвитку польського народу.⁰

Після придушення повстання 1863 – 1864 рр. царизм проводив в Королівстві польському політику репресій і національного гноблення. Він прагнув уніфікувати систему адміністрації, судових органів, просвіти в Королівстві з загальноросійською системою, в той же час не розповсюджуючи на нього загальноросійських реформ:

• був ліквідований інститут Намісництва, Державна та Адміністративна Рада, урядові комісії Королівства,

• Королівство Польське перейменоване в Привіслинський край,

• В установах насаджувався російський бюрократизм,

• Йшов русифікаторський наступ на вищу та середню освіту, сільську школу,

• Ряд заходів був спрямований проти католицької церкви,

• Здійснювалося насильницьке обернення уніатів до православ’я.⁰

Повстання 1863 – 1864 рр. було приречене на поразку не діями каральних військ, а царським наказом про ліквідацію феодально – кріпосницької залежності і порядків в польському селі. Не зустрівши розуміння з боку польських поміщиків і отримавши землю в результаті здійснення царською владою реформи 1864 р., селянство Королівства Польського в значній мірі втратило цікавість до визвольної боротьби. Саме це було головною причиною поразки повстанців, окремі групи яких декілька місяців продовжували героїчні, але безперспективні зіткнення з поневолювачами.

Жорстокість національного та релігійного гніту посилювалася на фоні загального наступу реакції в Росії, особливо з 80 – х рр.. ХІХ ст. до початку ХХ ст. революція 1905 – 1907 рр. вимусила царський уряд піти на поступки, в тому числі і пригніченим народам, але через деякий час всі демократичні завоювання були забрані. У 1907 р. число депутатів в Думі від Королівства Польського зменшилося з 37 до 14. Від Королівства Польського була відчужена Холмщина, населена поляками. Проти польських службовців Варшавсько – Віденської залізниці був направлений закон про викуп її в царську скарбницю. Прийнятий Думою проект місцевого самоуправління Королівства Польського зменшував права поляків.

Розділ ІІІ. Соціально–економічний розвиток Королівства та Герцогства в порівняльній характеристиці

3.1 Соціальна структура польського суспільства в контексті розвитку двох держав

Якщо порівнювати соціальну структуру суспільства Королівства Польського та Князівства Варшавського, то необхідно звернути увагу на те, що при існуванні зазначених держав вона майже не змінилася.

Головною особливістю суспільного устрою Королівства Польського та Князівства Варшавського була багато чисельність привілейованого стану. До середини XIX ст. майже кожний десятий житель держави був шляхтичем. Хоча майновий політес передбачав всемірне підкреслення повної рівності осіб благородного походження, насправді воно було більш ніж ілюзорним. Серед тих, хто мав герб, добра половина не мала ні землі, ні кріпосних. Маса бідної шляхти отримувала певні матеріальні блага на службі у магнатів, політична вага яких на сеймиках залежала від кількості політичної клієнтели.

Інші шляхтичі, які переселилися до міста, отримували одну з вільних професій і залучались до торгово-ремісничої діяльності. Слід зазначити, що формально-юридичні санкції на заняття ремеслом і торгівлею „брукова” шляхта (брук – по польські мостова) отримала лише на початку XIX ст..

Досить значний прошарок польського дворянства складала так звана затінкова шляхта, яка володіла господарством селянського типу і власноручно обробляла землю. Цих шляхтичів ніколи не залишало відчуття переваги над сусідами-хлопами і відрізняло вражаюче неприйняття усього нового.⁰

Як і раніше, в XIX ст. соціальну піраміду польського суспільства складали магнати – можновладці. Особливо велиою могутністю вони відрізнялися в Королівстві Польському та Галиції, де двом з половиною сотням магнатів належало до 70 % приватновласницьких земель, а найбільш заможні мали по декілька тисяч селян.

Селянство, яке складало до 70 % населення князівства та королівства, також вирізнялося своєю строкатістю. Окрім приватновласницьких селян (64%), особливими категоріями були церковні (17%) та державні селяни, які проживали на королівських землях (19%), які в свою чергу широко роздавалися магнатами. Одночасно продовжувало існувати середньовічне розділення селян на повнонадільних кмітей, загородників, коморників та халупників, що колись відповідало розміру обробляємого ним ділянку землі та характеру повинностей.

На початку XIX ст. всередині кожної з названих категорій продовжувалися майнові розрізнення. Важливим інтегруючим фактором селянства Королівства Польського та Князівства Варшавського залишалася барщина.⁰

Після вступу на територію Польщі військ наполеонівської Франції посилився розрив між буквою закону та соціально-правовою дійсністю. На території створеної під егідою французького імператора Князівства Варшавського одразу почав діяти відомий кодекс Наполеона, який був зорієнтований на захист приватної власності в буржуазному його розумінні.⁰

Залучення в Польщі законодавства, яке зовсім нещодавно вступило в дію у Франції, яка нещодавно пережила революцію, дало досить неоднозначні результати. Якщо образ французького села початку XIX ст. визначала дрібна селянська власність, то в Князівстві Кодекс використовувався польськими поміщиками в якості допоміжної юридичної гарантії непорушності великого земельного володіння. Відтепер землевласник отримував необмежену можливість розпоряджатися селянськими наділами. Селянина, який тепер переходив в стан орендатора, могли в любий момент зігнати з наділу, забрати не тільки нерухомість, але і робочу худобу з інвентарем, які тепер також вважалися повною власністю поміщика. При цьому зберіглись ті ж форми селянських повинностей – барщина, грошовий та натуральний чинш, а також адміністративно-поліцейська влада поміщика. Нове законодавство принесло селянам власну свободу, однак вона не була забезпечена економічно і була названа тогочасними сучасниками “пташиною”.

Значна частина шляхти протидіяла цим перетворенням. Землевласники Малої Польщі, яка була включена до складу Князівства Варшавського в 1809 р., виступали проти введення законодавства французького зразка. Анкетування, проведене серед поміщиків Князівства в 1814 р., після того як французька армія залишила дану територію виявило досить впливовий консервативний прошарок правлячих кіл. Намагаючись забезпечити фільварки робочою силою, шляхта вимагала обмеження свободи переміщення для малоземельних та безземельних селян.⁰

Якщо порівнювати ситуацію становища селян Королівства Польського, то необхідно звернути увагу на те, що центральними процесами в житті села було прогресуюче обезземлення селян і їх переведення з барщини на грошовий чинш. Найбільш швидше і на більш вигодних умовах для сільського люду умови чиншування проводилися в казенних маєтках. В поміщицькому селі Королівства на чолі чиншевої компанії на початку XIX ст. стояли магнати – Чарторийські, Замойські, Вельопольські, за якими йшла частина великої та дрібної шляхти. До середини XIX ст. було очиншовано 41 % господарств, але в багатьох з них грошові виплати все ще поєднувались з роботою на барщині.

В більшості випадків чиншова регуляція супроводжувалася відрізом від селянського наділу і включенням до нього земель гіршої якості. Загалом же слід визначити той факт, що перехід до грошового чиншу ослаблював зв’язки селянина с поміщицьким господарством і укріплював його контакти з ринком, а фільварк починав обзаводитися власним інвентарем.

3.2 Розвиток промисловості та сільського господарства до аграрної реформи 1864 р.

Сільське господарство було основним заняттям не тільки сільського населення зазначених держав. Польське місто, яке нараховувало від п’ятисот до двох тисяч мешканців, а таких міст в першій половині XIX ст. була більшість – також мало переважно аграрний характер. Ці містечка споріднювало з селом те, що більшість з них тривалий час залишалась під владою великих землевласників.

Необхідно відмітити те, що міста починають відігравати важливу роль для Королівства Польського та Князівства Варшавського, увібравши в себе значну частину польського населення, що кількісно подвоїлось на протязі століття. Саме тоді з зростанням промислових Катовиц, Забже, Лодзі починають закладатися основи економічної географії сучасної Польщі.

Паралельно з урбанізацією змінювалися і різні прошарки міського населення, які зберігали риси середньовічного міщанства.⁰

Слід звернути увагу на те, що в польських містах зароджуються і розвиваються буржуазні відносини, пов’язані з процесами накопичення капіталів. Так, в Королівстві Польському першої половини XIX ст. найбільші капітали мала група комерсантів, яка отримала на відкуп різні державні монополії – продаж солі, табаку тощо. Відкуп збору непрямих податків, казенні підряди, правительствені дотації, отримання на вигодних умовах державних підприємств – були найбільш вірними засобами скорого збагачення, втрата доступу до яких загрожувала майже неминучим банкротством.

Всі значні промисловці польських земель здійснювали широко маштабні торгові операції. Спадковими володарями впливових торгових домів були П. Стейнкеллер та Л, Кроненберг. В сфері обороту формується капітал варшавських підприємців Евансів. Пройшов купецьку фазу, перш ніж стати одним з провідних великопольських фабрикантів І. Цегельський, колишній випускник Берлінського університету.

Вважаємо за доцільне звернути увагу на той факт, що у формуванні станів буржуазного суспільства Польщі велику роль відіграли міграційні процеси, в тому числі і зовнішні. Так, в заселенні Лодзя особливе місце займав приток ремісників з німецьких земель – Саксонії, Прусії, Вюртенберга. Однак промисловий розвиток цього міста як і Королівства в цілому не супроводжував значним притоком іноземного капіталу, і, хоча майнове становище іммігрантів відрізнялось, процес соціальної диференціації розгорнувся в основному вже після переселення на нові міста. На перших порах найбільш типовою фігурою капіталістичного підприємця тут був комерсант, який поставляв сировину ремісникам і скупляв в них готову продукцію.⁰

Особливо помітний внесок в етнічну неоднорідність польського міста вносив єврейський елемент, який був досить багаточисельним на землях колишньої Речі Посполитої. Не надавали євреям громадянських прав досить ліберальні конституції Князівства Варшавського та Королівства Польського. Навпаки, в 20-ті роки посилилась заборона на проживання євреїв в сільській місцевості, і до середини 60-х р. євреї вже складали майже половину населення міст Королівства Польського. Лише пізніше за ініціативою А. Вельопольського, який намагався сформувати “поляків іудейського віросповідування”, були зняті обмеження, пов’язані з місцем проживання, а також допоміжне податкове обкладання єврейського населення. Відокремлені від поляків міцними культурно-побутовими та юридичними перегородками, євреї тим не менш активним образом приймали участь в господарському житті польських міст та містечок.

В декількох словах хотілося б охарактеризувати вплив розділів та утворення нових держав на соціальний розвиток польських земель. На нашу думку, розділи суттєво порушили усталену структуру господарських звязків, але не змогли повністю перекреслити єдності соціально-економічного розвитку польських земель.

Економічна політика монархій, які здійснили розділ Польщі, могла стати дезинтегруючою для земель колишньої Речі Посполитої. Таким був, наприклад, результат російсько - прусської митної війни 1822-1825 рр., розпочатої Берліном у відповідь на надану митну автономію Королівству Польському, що в свою чергу захистило центральні польські землі від торгової експансії Прусії. Після придушення повстання 1830-1831 рр. вигідні для текстильників мита на ввіз товарів в Росію були значно підвищені. Подібні зміни економічної кон’єктури призводили до демографічних зрушень. В зв’язку з цим ткачі, які втратили традиційні ринки збуту з Великої Польщі та Сілезії примикали до потоку німецьких колоністів які осідали на території Королівства Польського.⁰

В 30-ті роки частина польських ремісників - переселенців вирушила далі на схід в район Білостока, який відійшов до Росії після Тильзітського миру. Нова ситуація виникає після 1850 р., коли в результаті ліквідації митних кордонів між Королівством та імперією перед промисловістю п’яти польських губерній відкрився російський ринок, боротьба за який через три десятиліття призведе до текстильної війни між Москвою та Лодзем.

З точки зору господарських зв’язків заселені поляками землі в XIX ст. все більше ставали частинами трьох економічних організмів, при чому їх роль в кожному з цих організмів суттєво відрізнялась. За своїм економічним розвитком Королівство Польське входило в число найбільш розвинених регіонів Російської імперії і за показниками розвитку стояла вище ніж польські володіння Прусії та Австрії.

Але ж треба визнати той факт, що географія соціально-економічних різниць не співпадала повністю з політичною картою: Королівство Польське, наприклад, розділялося на відсталу південно-східну частину та більш розвинені північно-західні губернії, які в 20-ті рр. заявили про себе ліберальними виступами депутатів - калишан на варшавських сеймах. Мабуть найбільш красномовним показником, який відображає нерівномірність розвитку польських земель, може слугувати динаміка приросту населення. За 1816-1856 рр. його чисельність подвоїлась на 73 % в Поморї та Верхній Сілезії, збільшилась на 73 % на Познаньщині, на 36% в Королівстві Польському.

3.3 Особливості економічного розвитку після 1864 р.

Після аграрної реформи в руках великих власників в Королівстві Польському опинилося 56, 5 % всієї землі. Наряду з концентрацією землі в латифундіях, які зростали за рахунок дрібних селянських володінь, відбувалася і парцеляція фільварків. Це відображало процес проникнення капіталізму в поміщицький фільварок, що вів до адаптації в нових умовах або до розорення. Так, за 40 років після реформи 1864 р. загальна площа фільварків в Королівстві Польському зменшилася на 14 %, але 61,4 % всієї землі як і раніше знаходилося в руках поміщиків.⁰