56792 (Велика Вітчизняна війна: ціна перемоги)

Реферат

Тема: Велика Вітчизняна війна: ціна перемоги

Вступ

Велика вітчизняна війна 1941-1945 - справедлива, визвольна війна радянського народу за свободу і незалежність соціалістичної батьківщини проти фашистської Німеччини та її союзників, найважливіша і вирішальна частина Другої світової війни 1939-1945.

Бойові дії тривали 1418 днів. Тим не менш, прийнявши капітуляцію, Радянський Союз не підписав мир з Німеччиною, тобто формально залишився з Німеччиною в стані війни. Війна з Німеччиною була формально закінчена 25 січня 1955 виданням Президією Верховної Ради СРСР указу «Про припинення стану війни між Радянським Союзом та Німеччиною»

Велика Вітчизняна війна відрізнялася запеклої збройної боротьбою багатомільйонних армій і рішучим протиборством держав в економічній, дипломатичній, ідейно-політичної, духовної та інших сферах. У той час як для Радянського Союзу кінцевим її результатом стала перемога, для нацистської Німеччини це було нищівної поразки. Завершилася війна пред'явила кожної зі сторін свій рахунок, ціна якого була різною у всіх відносинах, у тому числі і в розумінні її підсумків, наслідків та уроків.

Поза всяким сумнівом, людські жертви, принесені громадянами нашої країни на вівтар Перемоги, є головною складовою ціни Великої Вітчизняної війни.

Історія не знає більш жахливих злочинів, ніж ті, які вчинили гітлерівці. Фашистські орди перетворили в руїни десятки тисяч міст і сіл нашої країни. Вони вбивали і катували радянських людей, не шкодуючи жінок, дітей, людей похилого віку.

Війна фашистської Німеччини та її союзників проти СРСР носила особливий характер. Німецький фашизм прагнув не лише захопити територію СРСР, але й знищити першу в світі державу робітників і селян, повалити соціалістичний суспільний лад, тобто переслідував класові цілі. У цьому полягала суттєва відмінність війни фашистської Німеччини проти СРСР від воєн, які вона вела проти капіталістичних країн.

Ціна перемоги

Гітлерівська Німеччина війну проти Радянського Союзу, як і проти інших народів, з самого початку і до свого розгрому, вела загарбницьку, несправедливу, агресивну, що загрожувало радянському народові, як і народам інших країн, знищенням і рабством. Всі матеріальні втрати і руйнування, пов'язані з веденням війни, всі жертви, понесені народами в ході війни, є, перш за все наслідком агресивної політики фашизму.

Директива фюрера свідчила: "Нам недостатньо просто розбити російську армію і захопити Ленінград, Москву, Кавказ. Ми повинні стерти з лиця землі цю країну і знищити її народ". "На війні сама жорстокість - благо для майбутнього", - напучував Гітлер своїх генералів у березні 1941-го.

Німеччиною був розроблений особливий звід правил поведінки на окупованій території, яку зобов'язали кожному військовослужбовцю вермахту. Його положення були закріплені в "Пам'ятці німецького солдата". Один з пунктів цього одіозного документа цинічно був такий: "У тебе немає серця і нервів, на війні вони не потрібні. Знищ в се6е жалість і співчуття, вбивай якого російського, не зупиняйся, якщо перед тобою старий або жінка, дівчинка або хлопчик. У6івай, цим самим врятуєш себе від загибелі, забезпечиш майбутнє своєї родини і прославишся навік ".

Тільки на тимчасово окупованих територіях України, Білорусії, РРФСР і Прибалтики гітлерівці знищили понад 10 мільйонів осіб мирного населення, в основному жінок, старих і дітей. Мільйони загинули на каторжних роботах у Німеччині, у фашистських концтаборах, сотні тисяч стали жертвами бомбардувань, пожеж, хвороб і голоду. Німецький фашизм завдав величезної шкоди матеріальної і духовної культури країни.

Удар агресора наносився по всьому народові, по самих першооснов його буття, по майбутньому нашого суспільства.

Прорахунки та помилки багатьох авторів поглиблюються і тим, що головну причину "непомірних втрат СРСР" вони бачать у вадах керівництва підготовкою країни до оборони і веденням війни Радянським Союзом, а не у злочинній політиці фашистського агресора, який розв'язав війну. Такий підхід не тільки не прояснює суть питання, але, навпаки, веде вбік від істини, від правди.

А правда полягає в тому, що Радянський Союз не хотів війни і не він її розв'язав. Радянський народ змушений був піднятися на боротьбу з агресором. Його війна проти фашизму з самого початку і до кінця була справедливою, на захист своєї Батьківщини, заради звільнення від рабства інших народів.

Саме Червона Армія завдала смертельного удару військовій машині Німеччини і звільнила інші країни від фашистської Німеччини.

Ціна війни - це загальні витрати і втрати, понесені воюючими сторонами. Але це і відповідальність агресора за всі жертви війни.

Самовіддано боролися з фашистськими загарбниками бійці народно-визвольних сил, патріоти Югославії, Польщі, Чехословаччини, Болгарії, Албанії, Румунії, Угорщини, учасники Руху Опору і антифашистські підпілля.

Треба визнати, що за всі останнє сторіччя наша країна не стикалася з такою колосальними жертвами. Навіть восьмирічний період двох війн - Першої світової і громадянської - з їх широкомасштабними, часто зі смертельним результатом тифозними, холерними, малярійними та іншими епідеміями забрав убитими, померлими від ран і хвороб майже в три рази менше - 10,3 мільйонів чоловік. Одна з причин таких втрат полягає в тому, що Велика Вітчизняна війна не зводилась лише до протиборства армій, як це мало місце в минулому. Збройні сили агресора свої смертоносні удари наносили і по цивільному населенню, не роблячи особливої різниці між фронтом і тилом.

Нашій країні дорого обійшлося зволікання з відкриттям другого фронту в Європі, що пояснюється не тільки об'єктивними труднощами союзників, але і їх розрахунками "заощадити" власні сили.

На радянсько-німецькому фронті була знищена основна частина військової техніки вермахту: до 75% танків і штурмових гармат, понад 75% авіації, 74% артилерійських знарядь. Щодня противник втрачав тут в середньому 55 літаків, 118 артилерійських систем, 34 танки і штурмових гармати. За підрахунками історика з Кембріджського університету Д. Рейнольдса, між червнем 1941 і червнем 1944 р., тобто до висадки англо-американських військ у Францію, 93% загальних втрат німецькі війська зазнали в боях з Червоною Армією.

Про впертістю бойових дій на радянсько-німецькому фронті говорить і той факт, що тільки сухопутні війська і ВПС Червоної Армії витратили понад 10 мільйонів тонн боєприпасів, 13,4 мільйонів тонн пального, близько 40 мільйонів тонн продовольства і фуражу. Ці величезні обсяги матеріальних засобів більш ніж красномовно свідчать про безперервне напрузі, яке пережив у роки нацистської навали тил країни, про великий подвиг радянських людей, скоєному ними ще на одному фронті - трудовому.

Розгром Німеччини вирішальним чином вплинув на ліквідацію останнього осередку Другої світової війни на Далекому Сході. Розтрощивши в тритижневий термін мільйонну японську угруповання, радянські збройні сили завдали ворогові втрат, що склав майже 30% втрат Японії за всю війну. Поразка Квантунського угруповання, посилене втратою основних джерел сировини і промислових ресурсів Маньчжурії, стало однією з визначальних факторів, які змусили Японію капітулювати.

В останні два роки війни Червона Армія вела бої не тільки з завданням завершення визволення своєї держави, але і з метою позбавлення від німецького нацизму народів інших країн. Повністю або частково вона звільнила Румунію, Польщу, Болгарію, східні райони Югославії, Австрії та Німеччини, Чехословаччини, Угорщини, Норвегії (провінцію Фінмарк), Данію (о. Борнхольм), північно-східні провінції Китаю, Кореї. Всього за визвольний період загинули більше 1099 тис. наших співгромадян, а загальні втрати, в тому числі безповоротні і санітарні, склали близько 4 мільйонів осіб.

Безповоротні людські втрати СРСР у війні - це не тільки вбиті в бою і померлі від ран у госпіталях, зниклі без вісті, не повернулися з полону військовослужбовці, партизани і ополченці. Цей скорботний список включає імена мирних громадян, померлих від голоду і хвороб, загиблих при бомбардуваннях і артилерійських обстрілів, що склали свої голови в ході каральних акцій окупантів, всіх розстріляних підпільників, закатованих у таборах, а також вивезених у Німеччину і не повернулися звідти. Багато про що говорить статистика смертей в німецьких концтаборах. Так, з 235 тис. англійських і американських військовополонених там загинули 8300 осіб, або 3,5%. А з 5700 тис. радянських військовополонених, в більшості своїй росіян, від голоду і хвороб померли або були розстріляні близько 3300 тис. осіб, або 57%.

Особливо великими були втрати серед цивільного населення в прифронтових районах. Багато великі населені пункти, по суті, ставали полем бою. Класичним прикладом є Сталінград, де його захисники билися буквально за кожен будинок, Тільки під час масованих нальотів ворожої авіації в серпні 1942 р. в місті на Волзі загинуло понад 40 тисяч чоловік мирного населення, а кількість поранених перевищила 150 тисяч.

Винищення мирного населення проводилося перш за все шляхом групових розстрілів, спалення людей живцем у закритих приміщеннях. Про злочин нацистів у Хатині, що під Мінськом, відомо всьому світу. На жаль, не став надбанням широкої громадськості той факт, що в Білорусії крім цього населеного пункту були вщент спопелити разом з їх мешканцями ще 628 сіл.

За 26 місяців «хазяйнування" у Смоленську і його околицях фашистська Німеччина знищила понад 135 тис. осіб, понад 87 тис. смолян були насильно відправлені на примусові роботи до Німеччини. У Брянську кількість винищеного окупантами цивільного населення становило 50 тисяч чоловік, в Ростові-на-Дону - 40 тисяч, у Краснодарі - 13 тисяч, в Орлі - понад 11 тисяч осіб.

Найтяжчі випробування випали на долю ленінградців. За 900 днів блокади противник скинув на місто 107 тисяч фугасних і запалювальних бомб, випустив 150 тисяч важких артилерійських снарядів. Люди гинули там від гарматних обстрілів і нальотів ворожої авіації, але ще більше від голоду і хвороб. Смерть не щадила нікого: йшли з життя молоді й старі, жінки і діти. Нерідко люди падали на вулицях і більше не піднімалися, у своїх холодних будинках і квартирах лягали спати і засипали навіки. Часто життя мешканців північної столиці Росії обривалася прямо на робочому місці. Місто вимирало, але не здавався. Мертвих звозили на його околицю, на пустир, що поряд із старою Піскарьовсько дорогою. Так і виникло відоме нині всьому світу, страшне за своєю суттю Піскарьовське кладовище. Від бомбардувань і артилерійського обстрілу загинули 16 747 ленінградців, 33 782 отримали поранення, а 641 тисяч пішли з життя в результаті голодної смерті.

Якщо безповоротні втрати наших військ в 1941 р. склали 27,8% від їх загальних втрат, а в 1942 р. - 28,9%, то вже в 1943 р., коли відбувся корінний перелом у війні, безповоротні втрати зменшилися до 20, 5%. Значно меншими вони стали в 1944 і 1945 рр..: Відповідно 15,6% і 7,1%.

А які втрати поніс противник в минулій війні? Перш за все слід нагадати, що в Європі нацистська Німеччина досягала своїх цілей малою кров'ю: загальні втрати вермахту убитими, пораненими, полоненими і зниклими безвісти у війні з Польщею, Францією, Англією, на Балканах і о. Крит, при захопленні Бельгії, Голландії, Данії і Норвегії, а також у Північній Африці та на Атлантиці склали близько 300 тисяч чоловік.

Проте після 22 червня 1941 р. ситуація різко змінилася. За 30 місяців і 9 днів, противник втратив близько 5 мільйонів чоловік убитими, полоненими, зниклими без вісті і пораненими. У наступних 16 місяцях і 15 днями, його втрати, виключаючи полонених і склали зброю згідно з Актом про капітуляцію, склали ще 3,6 мільйонів осіб. Незадовго до беззастережної капітуляції третього рейху Гітлер в одному зі своїх публічних виступів визнав, що втрати Німеччини великі - 12,5 міонов чоловік, половину з яких складають вбиті.

Ціна Перемоги радянського народу непоправна висока: більше 29 мільйонів загиблих (не тільки військових і полонених, але і мирних громадян померлих від голоду і хвороб). У їх числі, перш за все, жертви агресії, злочинної діяльності німецько-фашистських загарбників на території СРСР. Історики стверджують, що з урахуванням не народженого покоління втрати склали 54 - 56 мільйонів чоловік. У той час як Англія і США - по декілька сотень тисяч.

Всі ці жертви і втрати - страшна ціна війни.

Як відомо, величезний збиток був нанесений народному господарству країни. Нацисти повністю або частково зруйнували 1710 міст і селищ, понад 70 тисяч сіл, понад 6 мільйонів будівель, залишивши без даху над головою 25 мільйонів людей. Вони вивели з ладу 32 000 великих і середніх промислових підприємств, 65 тисяч кілометрів залізничних шляхів. Ворог знищив 40 тисяч лікувальних установ, 84 тисячі шкіл, технікумів, вузів та інших навчальних закладів, 43 тисячу бібліотек. Він пограбував і зруйнував 98 тисяч колгоспів, близько 5 тисяч радгоспів і машинно-тракторних станцій. Окупанти зарізали, відібрали або вивезли до Німеччини 7 млн коней, 17 мільйонів великої рогатої худоби, 20 мільйонів свиней, 27 млн овець і кіз, 110 мільйонів голів домашньої птиці.

Безпрецедентного варварському спустошення зазнали центри та об'єкти культури, національні святині. Серед них 427 розграбованих музеїв, 180 мільйонів вкрадених книг, 564 тисячі втрачених художніх творів, 1670 знищених та пошкоджених церков, соборів, храмів, монастирів, синагог, костелів, молитовних будинків.

Загальна вартість матеріальних втрат, понесених СРСР, дорівнює 679 млрд. рублів у державних цінах 1941 року. Весь же збиток нанесений народному господарству разом з військовими витратами і тимчасовою втратою доходів від промисловості і сільського господарства в районах, що зазнали окупації, склав 2 трлн 569 млрд. рублів.

Яскравим проявом радянського патріотизму була добровільна фінансова допомога трудящих державі, що дозволяє додатково направити на фронт 2565 літаків, кілька тисяч танків і багато іншої військової техніки. Надходження грошових коштів від населення у Фонд оборони, до Фонду Червоної Армії та ін, за позиками та лотереям склали понад 100 мільярдів рублів.

Навряд чи медикам вдалося б врятувати життя багатьом військовослужбовцям, якби в тилу для цієї благородної мети люди не здавали свою кров. Радянський патріотизм проявився і в донорському русі, в якому брали участь 5.5 мільйонів чоловік. За час війни вони дали фронту близько 1,7 мільйонів літрів крові, що більшою мірою сприяло поверненню в стрій воїнів після поранень.