56629 (Архітектура Месопотамії)

Архітектура Месопотамії

У VI-III тисячоріччях до н.е. у північній частині Месопотамії сформувалися шумерські міста-держави, з яких найбільшим політичним впливом володіли Киш, Ур, Урук і Лагаш. Міста воювали один з одним доти, поки в XXIV-XXII століттях до н. е. їх не завоював Саргон Древній, засновник Аккадской держави зі столицею в місті Аккаде.

У XXII столітті до н. е. Аккадська держава розпалася, і шумерські міста одержали незалежність. На цей період довівся другий етап розквіту шумерської культури, що зосередилася в Лагаше й Уре.

У XX-XVII століттях до н. е. велика частина поселень Месопотамії об'єдналася, центром був проголошений Вавилон. Після перемоги над частиною, що залишилася, Месопотамії - Ассирією - Вавилон ще більше зміцнив свій вплив. Наприкінці VII століття до н. е. було утворене Нововавілонське (Халдейське) царство, що проіснувало протягом ста років.

Як і в Єгипті, у Месопотамії існував дефіцит дерева і каменю, тому для будівництва жител і монументальних споруджень використовувався цегла-сирець розміром 20 ' 30 ' 10 див, а пізніше - 31 ' 34 ' 10 див. Народи Месопотамії вміли обпалювати цеглу, однак такий матеріал застосовувався в основному для облицювання будинків.

Для скріплення цеглин робили розчин із глини, іноді з додаванням бітуму (гірської смоли) чи золи, у якості водоізоляційного і сполучного матеріалу також широко застосовували бітум. Через кожні 5-13 шарів цегли укладали очеретяні циновки, просочені бітумом, що поліпшували зв'язок і міцність стін і одночасно служили захистом від ґрунтових солей і вологи. Як основу для стіни встановлювали очеретяний тин, обмазаний глиною.

Особливо коштовними породами дерева в Месопотамії вважалися пальма, що росте на її території, і привізні кедр і сосна. Їх використовували для виконання перекриттів, що представляли в основному суцільні накати, деталей дверей, вікон, а також для обробки інтер'єра і виготовлення меблів. З дерева менш коштовних порід робили опалубку для формування цеглин.

У Месопотамії раніш, ніж в інших країнах, перекриття придбали форму зводів, що було зв'язано з дефіцитом деревини і кам'яних блоків, що широко використовувалися іншими народами. Наприкінці VI тисячоріччя до н. е. повсюдно застосовувалися помилкові зводи, а в III тисячоріччі до н. е. - розпірні клінчаті зводи (викладені з плит зі швами у формі клинів). Для економії деревини клінчаті зводи споруджувалися тільки з цегли-сирцю (кружала не використовувалися).

Зводи розташовувалися послідовними поперечними рядами-арками, що укладалися з нахилом: плити кріпилися до сусідніх рядів глинобитним розчином. Зводи мали овальну, а іноді навіть стрілчасту форму, що значно полегшувало будівництво. Перекриття жител уключали дерев'яні балкові настили.

Пізніше, в епоху розквіту Ассирії і Вавилона, навчилися обробляти і застосовувати камінь - їм викладали фундаменти, цоколі, а також облицьовували стіни. Для будівництва храмів, палаців і оборонних споруджень стали використовувати обпалена цегла. Матеріалом для інших будівель продовжував служити цегла-сирець, а як сполучний матеріал як і раніше використовували бітум.

Таким чином, основною рисою споруджень Месопотамії було сполучення сирцевих стін і кам'яного облицювання. Для обробки стін використовували штукатурку із суміші гіпсу і сповісти, різні орнаменти з глини, керамічне облицювання.

Планування великих міст Месопотамії найчастіше повторювалося:

у центрі знаходився храм, присвячений богу - заступнику міста. З плином років храм звичайно добудовувався, перебудовувався, але ніколи не переносився на інше місце (храм з Абу-Шахрайна, у стародавності Эредуга). Для будівництва звичайно вибиралося саме піднесене місце, на якому зводилася висока платформа, а потім уже - храм.

Храм уключав святилище овальної чи прямокутної форми, зрушене до краю платформи. Перед святилищем мався невеликий відкритий дворик. У святилище знаходилася статуя бога, якому присвячувався храм. Спочатку в будь-яку частину храму могли потрапити всі бажаючі, пізніше у святилище стали допускати тільки присвячених. Про внутрішню прикрасу храмів майже нічого не відомо. Можливо, стіни розписувалися, однак через вологий клімат розпису не збереглися. І тільки в Телль-Укайре був знайдений храм, на стінах якого ще можна Розглянути залишки розписів.

Під час проведення розкопок на місці розташування Урука, крім храмів і жител, археологи знайшли Червоний будинок - споруда, нетипова для того періоду. Його функції так і залишилися невідомими, однак деякими істориками було висловлене припущення, що в ньому проводилися народні збори. Червоний будинок уключав двір, обнесений колонами і напівколонами. На одному кінці двору знаходилася площадка-естрада, на яку можна було піднятися по бічних сход. Для прикраси колон і напівколон використана мозаїка, що представляє собою конуси з чи глини каменю, розфарбовані в червоний, чорний і білий кольори. Чергування конусів різних квітів походило на візерунок очеретяного плетива (мал.12).

Наприкінці III тисячоріччя до н. е. із двох держав - Шумер і Аккад - була утворена об'єднана держава зі столицею в місті Ур (держава теж звалася Ур). Місто включало храмові і палацеві комплекси, що знаходилися в центрі й обнесені високою фортечною стіною. Одним із самих значних споруджень Ура, видимо, був зиккурат.

Зиккурат складався з трьох веж, що утворять широкі тераси, що піднімалися друг над іншому й у чомусь схожі на східчасті піраміди древніх єгиптян. На верхній платформі знаходився невеликий храм. Загальна висота зиккурата складала більш 20 м, висота нижнього уступу - 9,75 м, довжина сторін підстави - 65 і 43 м. Для будівництва використовували цегла-сирець, для облицювання - обпалена цегла. У похилих стінах малися плоскі ніші. Зовнішні ритуальні сходи вели на верхні тераси. Нижня тераса була пофарбована бітумом у чорний колір, що випливає - облицьована червоною цеглою, остання була білою.

Перші зиккурати з'явилися в Шумеру в III тисячоріччі до н. е. Усі вони повторювали зиккурат в Уре, розходження полягали лише в кількості терас (їх могло бути від трьох до семи). Іноді в стінах виконувалися ніші. Тераси, пофарбовані в різні кольори, з'єднувалися між собою зовнішніми чи сход пандусами.

Спочатку зиккурати будувалися поруч із храмом, присвяченим якому-небудь богу, а пізніше вони самі сталі виконувати роль храмів. Деякі спорудження подібного роду були одночасно навчально-культурними центрами і використовувалися як обсерваторію, а іноді і спостережного пункту. Рис.14. Палац А. Перша половина III тисячоріччя до н. е. Аксонометрія

Крім спорудження в Уре, дуже добре збереглися зиккурати в Чога-Замбиле (середина II тисячоріччя до н. е) і Борсиппе (середина I тисячоріччя до н. е).

Починаючи із середини III тисячоріччя до н. е. правителі стали зводити палаци, оточені високими стінами, з великим числом внутрішніх приміщень і дворів. До таких споруджень відноситься палац А в Кише, що був одночасно житлом і добре захищеною міцністю {мал. - 14). Будинок мав довжину 75 м, ширину - 40 м і включало безліч кімнат, спальних покоїв, залів і господарських приміщень. Його парадні сходи виходили в двір, що призначався для зборів. В двір допускалися жителі міста, і цар приймав їх, коштуючи на вершині сходів. У західній частині двору розташовувався вузький зал з чотирма колонами-опорами діаметром 1,5 м (незважаючи на те, що жителі Двуріччя не ставили опори для перекриттів). На парапеті знаходився ще один зал з колонадою, прикрашений мозаїчним панно з раковин із зображенням сцен бою.

Удома жителів міста тіснилися навколо храмового комплексу, зиккурата чи палацу пануючи, причому забудова проводилася без попереднього планування, стихійно, тому досить часто між будинками була безліч вузьких, кривих вулиць, провулків і тупиків. Вдома в плані мали прямокутну форму, вікон не було, світло попадав у приміщення через дверний проріз. Зате поруч з кожним будинком обов'язково мався внутрішній дворик, обнесений глинобитною стіною. Палац пануючи, житла багатих городян і багато інших будинків у містах мали каналізацію.

У XVII столітті до н. е. хетами і хурритами на території Двуріччя було утворено Хетське царство, період розквіту якого довівся на Х1У-Х1Н століття до н. е. З усіх видів мистецтва в цій державі найбільше цікаво й оригінально розвивалося зодчество: після довгих ц кропітких досліджень археологи зробили висновок, що будівлі хетів не мають аналогів не тільки на Сході, але й в інших куточках планети. Наприклад, стіни будинків вони зводили, чергуючи глиняні і кам'яні стовпи, а для кріплення каменів використовували спеціальні штирі округлої форми. Опорами перекриттів служили чотирикутні кам'яні і глиняні стовпи. Перекриття були не склепінними, а плоскими, що далеко виступають за межі стін. І на відміну від інших народів, що проживали на території Межиріччя, хети не зводили ні парапетів, ні веж.

Головною рисою монументальних будинків була повна відсутність симетрії в плануванні. Як правило, споруджувалося головне приміщення, навколо якого концентрично розташовувалися другорядні прибудови. Часто рили підземні тонелі з перекриттями з каменю.

На території Хаттуса (столиці хетів) багато років вела розкопки німецька археологічна експедиція, і завдяки цим дослідженням сьогодні можна представити, як виглядало це місто. Його древня частина розташовувалася на схилі пагорба, а цитадель (центральна укріплена частина міста) - на вершині скелі. Фортечна стіна циклопічної кладки оточувала місто з заходу, півдня і сходу і була укріплена контрфорсами. На півночі і південно-сході природною границею служили високі скелі. Ще одна стіна поділяла Хаттус на нижнє і верхнє місто.

У південній стіні малося п'ять воріт, з них троє минулого прикрашені рельєфами. Найбільш відомими були Царські ворота, що мали форму параболічної арки, зі статуєю бога-громовика, поміщеної на внутрішній стороні.

Палац пануючи складався з декількох приміщень; головний будинок уключав великий зал і було прикрашено колонами і портиком. У південній частині верхнього міста знаходилося кілька храмів, присвячених різним богам. Найкрасивіший храм з оригінальним плануванням розміщався в північній частині нижнього міста і, по припущеннях істориків, був присвячений богу бури. Для того щоб потрапити у святи - "іще, необхідно було пройти через кілька приміщень і внутрішній двір з відкритою лоджією, прикрашеної пілястрами і колонадою." святилище містилася статуя бога, освітлена променями сонця, що проїхали через вікна в задній і причілках.

Архітектура хурритів дотепер дуже погано вивчена. Їхньої будівлі, цілком ймовірно, не збереглися до наших днів, і тому судити про їх можна тільки по зображеннях і глиняним курильницям, що служили своєрідними макетами найважливіших споруджень. Зіставляючи ці джерела, можна зробити висновок, що головним будинком селища була висока багатоярусна вежа - димту, верхні яруси якої служили житловими приміщеннями для великої родини (громади), а нижній призначався для худоби. Поруч з вежею зводилися глинобитні будівлі.

На півночі Сирії археологи розкопали палац, що належав Ярі-Ліму, що правили в XVIII столітті до н. е. Фундамент будинку був виконаний з базальтових блоків, стіни - з цегли і дерева. За формою цей палац нагадував двоповерхову вежу, нижній поверх якої поділявся двором на двох частин: в одній розташовувалися підсобні приміщення, в іншій - житлові. Двір по периметрі був оточений високою кам'яною стіною. На другому поверсі знаходився довгий зал, що призначався, швидше за все, для прийомів. Зал був розділений на двох частин стовпами-опорами, а його стіни прикрашалися розписами.

Подібне спорудження за назвою "бит-хілани" згодом було запозичено ассірійцями і майже завжди включало два довгих вузьких коридори, що розташовувалися паралельно фасаду. Один з коридорів являв собою портик з однієї чи трьома колонами і двома вежами, що виступали, у які вели сходи. Приміщення за портиком призначалося для прийомів; з нього можна було потрапити в маленькі кімнати, що служили спальнями, коморами і т.д.

Правителі прикрашали свої палаци настільки, наскільки вистачало їхній фантазії. Наприклад, кожній колоні додавали форму людської фігури, що стояла на двох левах і одному бику (біт-хілани в Телль-ха-лафе, 1 тисячоріччя до н. е). Деякі з палаців уключали трохи біт-хілани, з'єднаних між собою галереями зі склепінними перекриттями і відкритими двориками.

Приблизно в цей же період почали будувати палаци іншого типу, що більше нагадували укріплену цитадель, оточену прибудовами. Згодом подібного планування стали дотримувати вавилоняни. Такий палацевий комплекс був розкопаний у місті Нузи, що знаходиться на території проживання племені хурритів. Його стіни були прикрашені розписними фризами, що зображували богиню родючості Хебат, бога-громовика Тешуба й ін. У період існування Ассірійської держави (VIII-VII століття до н. е) велося активне будівництво міст, палаців, храмів, зиккуратів, культових споруджень. При цьому ассірійські зодчі активно запозичали традиції древніх держав Двуріччя.

Однієї з причин початку розкопок на місці існування цієї держави став пошук легендарної столиці Ассирії - Ниневії, згадування про яку зустрічається в Біблії. Пошуки вчених увінчалися успіхом: крім Ниневії, були знайдені Кальху, Ашшур, Телль-Барсиб, Кар-Тукульти-Нинурту й інші міста, що були резиденціями чи правителів їхніх намісників, а на пагорбі Хорсабад були виявлені руїни палацу-міцності пануючи Саргона II і його резиденція Дур-Шаррукин.

Для захисту від набігів ассірійські міста обносилися товстими стінами з вежами і були оточені ровами. Деякі з них, у тому числі Дур-Шаррукин і Кар-Тукульти-Нинурту, уже мали яскраво виражене планування. Кожне місто включало храм-зиккурат, найчастіше семиповерховий, але більш легкий і витончений, чим древні зиккурати, що зводилися на півдні Месопотамії. При будівництві палаців як еталон виступали біт-хілани хурритів. До нововведень ассірійців можна віднести зміцнення, що зводилися навколо палаців.