Після описаних подій Гапон написав звернення до російського народу з закликом до загального повстання.

Однім з основних питань будь-який революції є питання про владу. По Відношенню до нього різноманітні суспільно-політичні сили Росії об'єдналися в три табори.

Перший табір складали прибічники самодержав’я. Вони або взагалі не визнавали змін, або погоджувались на існування законодорадчого органу при самодержці. Це передусім реакційні поміщики, вищі чини державних органів, армії, поліції, частина буржуазії, безпосередньо зв'язана з царатом, багато земські діячі.

Другий табір складався з представників ліберальної буржуазії і ліберальної інтелігенції, передового дворянства, дрібної буржуазії міста, частини селян ,що служать. Вони виступали за збереження монархії, але конституційної, парламентської, при якій законодавча влада знаходиться в руках всенародно обраного парламенту. Для досягнення своєї мети вони пропонували мирні, демократичні засоби боротьби.

В третій табір - революційно-демократичний - входили пролетаріат, частина селянства, найбідніші шари дрібної буржуазії і т.п. Їхні інтереси висловлювали соціал-демократи, есери, анархісти і інші політичні сили. Однак незважючи на загальні мету - демократична республіка (у анархістів - анархія), вони розрізнялися по засобам боротьби за них: від мирних до збройних (збройне повстання, терористичні акти, бунт і т.п.), від легальних до нелегальних. Не було також єдності з питання про те, що буде нова влада - диктатурою або демократією, де кордони диктатури і як вона сполучаеться з демократією. Однак загальна мета зламу самодержавних порядків об'єктивно дозволяли об'єднати зусилля революційно-демократичного табору, що висловлювалося в координації дій політичних течій не тільки третього табору, але також з радикально налаштованими представниками другого табору.

Вже в січні 1905 року в 66 містах Росії страйкувало біля півмільйона людина - більше, ніж за все що передує десятиріччя.

Демонстрації, зіткнення з владонами пройшли по всій країні. Страйкували робітничі на Україні, в Білорусії. В Ревілі і Ризі відбулися кроваві зіткнення робітничих з поліцією. В Варшаві страйк перетворився в загальну. Робітничі зламали декілька збройних крамниць і розібрали зброю. В результаті збройних зіткнень тут було убито понад 100 людей. В Лодзи діло дійшло до барикад і розгрому робітничими залізничної станції. Страйкував персонал 30 (з 33) залізниць значення, що ускладнювало перехід військ. Всього з січня по березень 1905 року страйкувало біля 1 млн. людей. 85 уїздів Європейської Росії було охоплене селянськими заворушеннями. Особливо завзятим був селянський рух в Грузії. Все частіше на мітингах роздавалися вигуки "Геть самодержавство!". Очолювали його революційні селянські комітети. Вони розпоряджалися захопленими страченими і поміщицькими землями, угіддями, лісами, вводили в школах викладання на рідній мові, формували з селян дружини самозахисту.

Селянські виступи первинно носили стихійний характер, хоча в подальшому, влітку 1905 року, був утворений Всеросійський селянський союз - перша політична організація селян. Його діяльність знаходилась під впливом ліберальної інтелігенції, що відбилося на його вимогах: відміна приватної власності на землю (націоналізація землі), конфіскація без викупу монастирських, державних, питомих земель, вилучення поміщицьких земель, частково безплатно, частково - за викуп, скликання Установчого зібрання, надання політичних свобод. Це свідчило про зростання політичного, класового самоосвідомлення селян, що представляли вже політичну силу, що висували власні, більшою частиною станової вимоги.

В революційних подіях активно брала участь інтелігенція. Вже в перший день революції, 9 січня, що служать, студенти приймали участь не тільки в ході до Зимового палацу, але також в спорудженні барикад, наданні допомоги пораненим. Ввечері того же дня столична інтелігенція зібралася в будинку Вільного економічного суспільства, де різко засудила діяльність царських владінь. Тут же почався збір засобів в допомогу пораненим і сім'ям вбитих робітничих.

Революція поглибила помічений розкол всередині ліберально-опозиційного табору. Представники земств і міських дум на своїх з'їздах висловлювалися за двопалатне народне представництво (верхня палата - представники земств і міських дум, а нижня - депутати, обрані на основі загального, прямого, рівного і таємного голосування) при збереженні монархії.

В березні 1905 року відбувся III з'їзд "Союзу звільнення". Він висловився за створення народного представництва на засадах загальної, рівної, прямої і таємної подачі голосів, за вступ буржуазно-демократичних свобод, принципове відчуження частини поміщицьких земель, за вступ 8-годинного робітничого дня. Але підтвердив необхідність збереження монархії, використання війська, суд проти збройних виступів робітничих.

Капіталісти в лютому-березні 1905 року регулярно відсилали записки уряду, де клопотали про проведення політичної реформи і передусім за скликання вільно обраних представників народу.

З самого початку революції царат поєднував тактику репресій з тактикою поступок. Незабаром після "Кровавої неділі" попрямували перестановки і реорганізації в вищих урядових сферах.

РОЗВИТОК РЕВОЛЮЦІЇ НАВЕСНІ І ВЛІТКУ 1905 РОКУ.

В умовах розгорнувшої революції перед російською соціал-демократією встало питання про стратегію і тактику партії, її єдності.

До того часу в РСДРП складалося понад 8 тис. людей. Більшовики провели з'їзд в квітні 1905 року. Меньшевики в цей час зібрали конференцію, на якій були представники 7 партійних організацій.

Більшовики поставили перед собою задачу об’єднання всіх лівих сил по принципу "Порізно іти, разом бити" з тим, щоб підготувати маси до збройного повстання. Вони вважали, що союзником пролетаріату в буржуазно-демократичній революції може бути тільки селянство, оскільки аграрне питання - головне питання буржуазно-демократичної революції. В силу цього з'їзд висунув гасло конфіскації поміщицьких, страчених, церковних, монастирськіх і питомих земель, негайної організації селянських комітетів для проведення революційно-демократичних перетворень в інтересах селянства.

Здійснювати програму-мінімум на цьому етапі повинна була революційно-демократична диктатура пролетаріату і селянства. Ленін вважав, що "здійснення перетворень, негайно і неодмінно потрібних для пролетаріату і селянства, викличе опір у поміщиків, і великих буржуа, і царату. Без диктатури зломити цей опір, відбити контреволюційні спроби неможливо".

Політичним органом цієї влади повинно був стати Тимчасовий революційний уряд, покликаний скликати Установче зібрання і здійснити реформи. При цьому особливо підкреслювалося, що пролетаріат повинен виконати роль вождя революційних мас, те є роль . Для цього він повинен був повести за собою селянство, нейтралізувати ліберальну буржуазію. З'їзд переглянув точку зору на можливість співробітництва з есерами. В резолюції рекомендувалися спільні дії з есерами при збереженні ідейної і організаційної самостійності РСДРП.

Меньшовики на своїй конференції виходили з інших позицій. З самого початку революції вони вважали, що партія повинна тільки впливати на маси, а не здійснювати практичне керівництво їхніми діями. Останнє вони вважали утопієй: партія знаходилась на нелегальному положенні, а рамки підпілля не дозволяли їй очолити демократичний рух, бо на політичній арені Росії діяв не один робітничий клас, спроба здійснити керівництво всіма революційними силами, на думку меньшовиков, неминучо наштовхнулася б на інтереси інших політичних партій Росії. Це було богато розколом єдиного демократичного фронту перед особою царату. Меньшевики вказували, що в умовах революції одна нелегальна робота веде до відриву від мас.

Меньшевики вважали, що ліберальная буржуазія повинна взяти владу в свої руки, а маси будуть "тиснути знизу" на Тимчасовий уряд з метою заглиблення демократії. При цьому, оцінюючи можливості пролетаріату, вони виходили з недостатнього рівня його свідомості і організованості. Меньшевики не вважали селянство союзником пролетаріату і пропонували координацію дій пролетаріату з ліберальною буржуазією.

ПЕРША РАДА РОБІТНИЧИХ ДЕПУТАТІВ.

Навесні-влітку 1905 року заворушення перекинулись в армію і на флот. В районі Одеси на вчення вийшов броненосець "Князь Потьомкін-Тавричевський". 14 червня команда відмовилася від обіду, приготованого з гнилого м'яса. Командир наказав всім побудуватися на палубі і викликав варту. Матроси обрали судновий комітет на чолі з А. Н. Матюшенко і вирішили іти в Одесу, де ще з 8 червня йшов страйк. Але місцеві владони прийняли міри, щоб ізолювати моряків ,що повстали від робітничих.

На подолання повстання вийшла Чорноморська ескадра, однак співчуття матросам потьомкімцям було настільки явним, що ескадру увели в Севастопль.

11 доби броненосець ,що повстав знаходився в морі під червоним прапором, а коли закінчилося паливо і продовольство, здався румунським владонам. В румунському порту Констанца матроси виробили звернення "До всього цивілізованого миру", в якому вимагали негайного припинення російсько-японської війни, зкинення самодержавства, скликання Установчого зібрання.

Важливою подією в історії революції 1905 року було створення першої Ради робітничих депутатів. 12 травня в Іваново-Вознісенську почався страйк. На Чолі її стояли керівник Іваново-Вознесенской організації РСДРП Ф. А. Афанасьев і 19-річний студент Петербурзького політехнічного інституту М. В. Фрунзе.

Для керівництва страйковим рухом було вирішене обрати Раду робітничих депутатів, що незабаром перетворився в орган революційної влади в місті. Рада взяла в свої руки охорону фабрик і заводів, заборонила на певний термін виселяти робітничих з квартир, підвищувати ціни на продукти, закрила страчені винні лавкі, стежила за порядком в місті, створивши загони робітничої міліції. В Раді були сформовані фінансова, продовольча, слідча, агітаційно-пропагандистська комісії, збройна дружина. По всій країні йшов збір засобів бастуючим робітничим. Однак утомлені більш ніж двомісячним страйком, робітничі в кінці липня погодились вийти на роботу, бо володарі ряду фабрик пішли на поступки.

“Союз союзів". Ще в жовтні 1904 року ліве крило з "Союзу звільнення" почало роботу по об'єднанню всіх потоків визвольного руху. З Цією Метою проводиться робота по створенню професійно-політичних союзів, що стали формою втягнення демократичної інтелігенції і що служать в політичному житті. До 1905 року вже існували союзи адвокатів, інженерів, професорів, письменників, медперсоналу і т.п.

8-9 травня 1905 року відбувся з'їзд, на якому всі союзи були об'єднані в єдиний "Союз союзів". На Чолі його став П.Н. Милюков. Більшовики обвинуватили з'їзд в помірному лібералізмі і покинули його. Чотири союзи в "Союзі союзів" створювалися не за професійною ознакою: Селянський, Земців-конституціоналістів (поміщики), Союз єврейської рівноправності і Союз рівноправності жінок.

На II з'їзді "Союзу союзів" (кінець травня 1905г.) було прийнято рішення про організацію загального політичного страйку спільно з революційними партіями. Знаходячись на лівих позиціях в ліберально-буржуазному таборі, "Союз союзів" намагався об'єднати всі опозиційні сили царату. Він пропонував мирний, легальний шлях боротьби.

Булигинськая Дума. В умовах розростаючої революції царат вжив черговий маневр: 6 серпня 1905 року видається найвищий маніфест про установу Державної Думи. В маніфесті було сказано: "Державна 'Дума засновується для попередньої розробки і обговорення законодавчих припущень, висхідних, по силі основних законів, через Державну Раду до Верховної Самодержавної влади".

Дума повинна була обговорювати питання бюджету, штатів, деяких законів, однак залишалася при цьому законодавчим органом. На виборах перевага віддавалася селянам "як переважному... Найбільш надійному монархічному і консервативному елементу".

Проект Думи був розроблений під керівництвом Булигіна, тому вона війшла в історію під назвою "булигінськоі". Більша частина населення Росії була позбавлена виборчих прав: жінки, військовослужбовці, робітничі, що врахуються, бродячі "инородцы" і т.п.

При такій системі виборів Петербурзі з населенням більш 1.5 млн. Людей давала б тільки 7 тисяч виборців.

Природно, що значна частина прибічників ліберального і революційного табору висловилася за бойкот булигінськоі Думи.

ВИЩИЙ ПІДЙОМ РЕВОЛЮЦІЇ

Восени-взимку 1905 року все суспільство прийшло в рух. В цей час зійшлись разом різноманітні потоки революційного і ліберального руху. Уряд примушений був тримати в місті значні військові сили.

На заклик Всеросійської наради профспілок до страйку відгукнулись підприємства Центральної Росії, Поволжя, Уралу, Сибірі, України, Прибалтики, Білорусії, Грузії.

З початку жовтня московський політичний страйк почав переростати в всеросійський. Під Керівництвом есера А. В. Ухтомського застрайкували машиністи Московсько-казанської залізниці. Страйк розповсюдився на Тулу, Харків, Нижній Новгород, Саратов, Київ і т.п. В 66 містах європейської частини Росії припинили роботу електростанції, водопровід, телефонні станції, стояли конкі і трамваї. Центральне бюро "Союзу союзів" висловилося за приєднання до страйку. До політичного страйку примкнуло 17 союзів.

13 жовтня в Петербурзі, в будинку Технологічного інституту оформилася Петербурзька Рада робітничих депутатів. Головою його був обраний Г. С. Хрустальов-носарь, безпартійний, пізнє - меньшовик, а заступником - Л. Д. Троцький. В раду війшли депутати від майже 200 підприємств і профспілок столиці.