53698 (Культура Галицько-Волинського князівство)

Культура Галицьке - Волинського

князівства.

Зміст.

1. Галицько-Волннський літопис - найвидатншдш історико-культурннй документ.

2. Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-волинської Князівство.

3. Роль Галицько-волинської Князівства у збереженні та розвитку української

культури.

Література.

1. Галицько-волинський літопис - наивидатнішии історико-культурний документ.

Коли значення Києва як культурно-політітчного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі й Галицько-волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні традиції Київської Князівство. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.

Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці "премудрі хронографи" були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе, писав:

"Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сяіати вперед, деколи повертати у давнє — мудрий читач зрозуміє". Характерною особливістю Галицько-волинського літопису є ге, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іншої

*

події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і г.іи. У процесі подальшого редагувагпія літопис набув форми суцільною оповідання про історичні події.

Джерела дігя написання літопису, як засвідчують дослідження використовувались різні, У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, 1 аличі, Холмі, ІПнську. Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою ющо. Літописці нерідко користувались народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.

Літопис, як правило, складався у княжому дворі і його автори були виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами, то літописці відбивали точку зору різних князів. Перший

автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила І алицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васи­льовича. Основна ідея літопису виражається в обгрунтуванні права князя 1 алгщько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю. В літописі відображені найголовніші події' виникнення, розвитку і занепаду Галицько-волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку, латігпську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.

2. Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-волинської Князівство.

В І алицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, живопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в головних містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. В кінці XI століття в архітектурі спостерігаються значні романські виливи, особ.'шво в Галичі і Володимирі на Волині. Напргтклад, звггчайиий тип церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середгпгі мають шість ггілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та ігшшх міст. Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають виразний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пантелеймона в Галичі (1200), яка має розкішний романський портал та інші різьблені з каменю деталі. В центрі староукраїнської культури Галичі було знайдено понад ЗО фундаментів різних будов тринавних церков і однієї ротонди, що вказують на переплетення східних, західігих 1 місцевих архітектурних традицій.

Яскраву картину спорудження Данилом церкви у Холмі подає літопис, розповідаючи, що церква була "гарна і гожа". Церква мала чотири склешння і "стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем;

троє вікон прикрашені стеклами римськими".

Кам'яне зодчество у Галицько-волинському князівстві було дуже поширеним. Міські забудови, оборонні і церковні споруда виконувались досвідченими будівничими. Літопис повідомляє, що, наприклад, міські укріплення на Волині зводив "муж хитрий" Олекса. Археологічні розкопки відкрили багато нових і цікавих матеріалів про архітектуру й мистецтво в Галицьке- волинській державі.

У Галнцько-Волинському князівстві високою рівня розвитку набув живопис. Українське живописне мистецтво, як доводить, академік Айналов, виникло ще в дохристиянську добу. Істотний видів на його розвиток зробив стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в старокиївській державі, але й по всій Європі. Візантійський живопис, як відомо, виріс на ірунті античного, який у своїй основі був реалістичним. Християнський живопис порвав з реаліє гіршими традиціями і перейшов до стилізованої декоративності, замість жгптєдіяльності стверджував аскетизм. Саме в цьому варіанті хри­стиянський живопис прийшов з Візантії в Україну. Його характерною рисою було те, що окремі постаті розмішувались на картині в небесній гармонії, а не в життєвому безладді. Це був досить високий рівень живописного мистецтва, але прийшов він у Стародавню Русь у дещо видозмінених формах, зокрема, у формі монументальною мистецтва, тобто декоративного малювання на стінах, і в формі книжкових мініатюр (рисунків і початкових літер у текстах книг). Мону­ментальне мистецтво теж зазнало певних змін, зокрема в техніці малювання. Воно прийшло в Україну у формі стінного розпису та у вигляді мозаїки. Стінний розпис нашими живописцями був названий фресками. Отже, монументальне мистецтво ділиться на мозаїку і фрески.

У Галицько-Волинському князівстві оздоблення інтер'єрів давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих часів є мініатюри в літописах і художнє оздоблення книг. Дослідники характеризують ХП століття як початок самостійної художньої творчості в Україні.

3. Роль Галицько-волинської Князівства у збереженні та розвитку української культури.

Галицько-волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах. Західні князі неодноразово відвідували Володимир, Холм, Галич, а галицькі та волинські князі в свою чергу не раз бували в столицях західних держав. Літопис розповідає про візит Данила до угорського князівства. Данило "їхав поруч з королем за звичаєм руським: кінь під ним був напрочуд гарний, сідло з паленого золота, стріли і шабля прикрашені золотом та іншими оздобами, аж дивно було, кожух із оловира грецького, обшитий золотим плоским мереживом, і чоботи з зеленого сап'яну". Воїни, які супроводили князя теж бу;ш пишно одягнуті: "Від полків його йшла велика світлість, від блискучої зброї". Дружина князя справила велике враження на місцевих людей, а король Бела в захопленні казав: "Менш варта мені й тисяча срібла, ніж те, що ти приїхав руським звичаєм своїх батьків".

Між державами відбувався обмін мистецькими цінностями. Для церкви Богородиці в Холмі Данило привіз із угорської землі "чашу з багряного мармуру, вирізьблену чудовим мистецтвом,..". Мстислав Данилович подарував Конраду Мазовецькому дорогий одяг та гарних коней з майстерно виготовленою збруєю.

Події культурного і політичного життя у Галицько-волинському князівстві знаходили широкий відгук у хроніках західних держав.

У той же час в Галицько-волинському літописі розповідається про події в країнах Західної Європи. Взаємовпливи культур формували атмосферу міжнародної довіри та мирних взаємовідносин у жорстоку феодальну епоху воєн і розбою.

Па заході Галицько-волинська Русь була форпостом східнослов'янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво,

філософія, література, розвивалися під впливом західної та східної культур.

^ Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів культурні

впливи давньоруських земель надходили до східних слов'ян в Уіорщину і держави Центральної Європи. У той же час Галіщько-Волинські землі зазнава;ш

істотних культурних виливів своїх західних сусідів; засвоєнл духовні і матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Але основа культури І алицько-волинського князівства була українська, спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.

Князівські міжусобиці та напади різних завойовників виливали на культуру Галицько-Волинського князівства, але не змогли призупинити розвитку культурного процесу. Грунтуючись на принципах єдності культури старокні'вської держави, культура західного князівства продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею (диості давньоукраїнських земель. За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках перевищувала їх. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала багатющу скарбницю традицій української культури.

6

галицько-волинська

ДЕРЖАВА - СПАДКОЄМИЦЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. князівства Се­реднього Подніпров'я — Київське, Чернігово-Сіверське та Пере­яславське через низку обставин (нескінченні князівські усобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) еконо­мічно та політичне занепадають і втрачають свої колишні роль та значення. Монгольська навала посилила та поглибила руйнів­ні процеси у цьому регіоні.

Кардинально іншою була сиутація у південно-західній час­тині Русі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання — Га-лицько-Волинське князівство, яке надалі майже впродовж півто­ра сторіччя відігравало надзвичайно важливу роль у житті схід­них слов'ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-волинської держави сприяло:

1. Вдале географічне положення (віддаленість від Києва пос­лаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, кня­зівство розташовувалося-на перехресті стратегічно важливих тор­гових шляхів).

2. Необхідність спільної боротьби двох князівств проти агре­сії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга.

3. Енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстислави-ча (1199—1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238— 1264 рр.).

4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-волинського князівства від­бувався у кілька етапів:

І. Утвореная та становлення (1199—1205 рр.).

Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і обєднує Галичину і Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорст­кий, а інколи навіть жорстокий володар, князь веде активну зов-нішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі по­мітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літопи­сець називає його "самодержцем всея Русі".

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галиць­ке-Волинське князівство на рубежі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії, Йо­го зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середньо­го Подніпров'я свідчило про те, що центр політичного та еконо­мічного життя поступово пересувається у західному напрямку. Центром своєї держави Роман'обрав не орієнтований на Візан­тію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потуж­на торговельна артерія Буг—Дністер витісняє занепадаючий шлях "із варягів — у греки".

З Часом Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його. Галицько-Волинський князь втягується у жорстоку бо­ротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася у тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі славу'Роман. В останні роки життя він запропонував мо­дель підтримки "доброго порядку" на Русі. Відповідно до цього проекту планувалося припинення князівських міжусобиць, кон­солідація сил для відпору зовнішнім ворогам, запровадження майорату (передачі князівського столу й усіх земель старшому сину. що могло зупинити, на думку Романа, процес роздрібне­ності) та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма най­більшими на Русі князями.

Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завйхоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого. ' ^! II. Тимчасовий розпад єдиної держави (1205—1238 рр.). Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період бо­ротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у Цей час були: .

— прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедент­ного порушення норм феодального права — оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213—1214 рр.);

- безперервне втручання у внутрішні Справи західнорусь-ких земель сусідніх держав — Угорщини та Польщі, наслідком та проявом якого було проголошення "королем Галичини та