52967 (Історія України), страница 5

Висновки.

Висновок першого питання.

Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії ІХ-ХІІІ ст. її внесок до середньовічного політичного, економічного, суспільного й культурного життя був надзви­чайно вагомим.

Вийшовши на історичну сцену з походам Аскольда на Константинополь і нажахавши середньо­вічний світ середини IX ст., Київська Русь поступо­во перейшла від воєнних сутичок з сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Руські володарі уклали мирні й союзні угоди з Візантією й Германською імперією, Польщею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріп­люючи їх часом, що було нормою міжнародних відносин середньовіччя, династичними шлюбами. Київська Русь відіграла вагому роль у міждержавних відносинах, її втручання в той чи інший конфлікт бу­вало досить, щоб стримати його.

Великий міжнародний авторитет і військова міць Давньоруської держави поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Високопродуктивни­ми були землеробство і скотарство, ремесла і про­мисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Руські люди створили багату духовну й матеріальну культуру.

Навала орд Батия завдала непоправної шкоди Русі. Перестала існувати держава, загинули сотні тисяч людей, у вогні пожеж були знищені міста і се­ла, палаци і храми, книги й ікони. Та руський народ зумів вистояти й відродити життя. Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в ма­теріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів.

Висновок другого питання.

3 самого початку боротьба охопила "всю Русь" й спрямовувалася проти національно-релігійного гноблення з боку Польщі. Українці прагнули звільни­ти від "ляхів" "Руську землю" й домогтися "відокремлення Русі від Корони". З кінця 50-х рр. Народні маси розпочали також боротьбу проти колоніальної політики Росії, уряд якої намагався звести нанівець суверенітет козацької України; вони також чинили спротив спробам Кримського ханства й Пор­ти підпорядкувати її своїм інтересам.

Невід'ємною складовою революції була соціаль­на боротьба. Незважаючи на виразно окреслені жорстокість та розбійницький й грабіжницький ас­пекти, основний її зміст полягав у ліквідації всіх різновидностей феодальної залежності й існуючих форм експлуатації, у виборені особистої свободи і вільної (фермерського типу) власності на землю. Влітку 1652 р. селяни і міщани де-факто добилися визнання з боку українського уряду головніших соціально-економічних завоювань.

Отже, боротьба носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер, її головніші зав­дання полягали в тому, щоб добитися створення незалежної соборної держави і ліквідувати існуючу феодальну модель соціально-економічних відносин й утвердити нову, в основі якої лежала б дрібна власність фермерського типу.

Наслідки революції виявилися для української нації катастрофічними: не вдалося ні створити держави в етнічних межах України, ні відстояти незалежності козацькій Україні, хоча за свободу було заплачено неймовірно високу ціну – втрати (від воєнних дій, голодовок, епідемій, захоплення в ясир, переселень) становили близько 65-70% усіх українців (2,6 ( 3,2)-3(3,5) млн. осіб від близько 5 млн. мешканців етноукраїнських земель Речі Посполитої), а в Правобережній Україні близько 85-90% жителів регіону; зазнали руйнувань майже всі міста України.

Що стосується третього питання то можна зробити висновок , що у переломні моменти можна досягти суспільної гармонії лише тоді, коли паралельно з радикальними перетвореннями у політиці, економіці, соціальній сфері відбуваються адекватні зрушення в культурі. Це засвідчує історичний досвід. Адже внаслідок діа­лектичної взаємодії з суспільством культура є, по-перше, індика­тором суспільного розвитку (відображає стан морального здоров'я суспільства, рівень економічних і політичних свобод, характери­зує його духовний потенціал); по-друге, синтезатором суспільного досвіду (сягаючи корінням у традиції попередніх поколінь, орга­нічно поєднує позитивний досвід минулого з сучасним, враховує тенденції майбутнього); по-третє, стабілізатором суспільних про­цесів (перебуваючи під значним впливом пануючого типу сус­пільних відносин, економічного укладу політичного режиму, со­ціально-класової структури, етнічних і національних відносин, культура активно впливає на духовну архітектоніку суспільства, шляхом періодичної радикалізації або стабілізації громадської дум­ки активізує або гальмує суспільні процеси у різних сферах жит­тя, намагаючись забезпечити суспільну гармонію при переході до нових орієнтирів, пріоритетів, шкали цінностей); по-четверте, інтегратором суспільних сил (культура має здатність об'єднувати людей незалежно від їхньої світоглядної та ідеологічної орієнта­ції, національної приналежності у певні соціальні спільноти, а народи — у світову цивілізацію.