38742 (Творча особистість журналіста)

14

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Міністерство освіти і науки України

Факультет журналістики

Зав. кафедрою журналістської творчості

к.пед.н., доц. Костюк Віктор Володимирович_

______________________________________

( )

КУРСОВА РОБОТА

ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ЖУРНАЛІСТА

Виконав

студент ІІ курсу

група 3215-2

спец.: журналістика Мартинова Анна Олександрівна

Керівник

к.філол.н., в.о.доц. Буслаєва Катерина Олексіївна

Запоріжжя

2007

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………2

Розділ 1 Творчість – основна складова журналістики.............................5

1.1. Розуміння та тлумачення терміну «Творчість».................................5

1.2 Психологічний аспект людської творчості………………………….8

1.3. Особливості масово – комунікативної творчості…………………13

1.4. Творчий процес та його стадії. Творчий процес у журналістиці...16

1.5. Творча особистість, якості творчої особистості.

Творча особистість журналіста ……………………............……………21

Розділ 2 Творча особистість Леоніда Парфьонова…………………......27

Висновок …………………………...……………………………………..33

Список використаних джерел....................................................................36

ВСТУП

«Творчість є життя, а життя – творчість»

П. К. Енґельмаєр

Журналістика неодмінно асоціюється з творчими, креативними та швидко мислячими людьми – елітою сучасного суспільства. На жаль, є і такі журналісти, які не в змозі довести ці слова, а скоріш навпаки. Тож, в даній роботі ми намагалися розкрити поняття творчості, творчості журналіста та творчої особистості журналіста, як неодмінної умови для вдалого творчого процесу.

Актуальність проблеми полягає у тому, що існує багато думок стосовно особистісних та творчих якостей представників настільки відповідальної професії, як працівник ЗМІ. Існують різні підходи до журналістики. На сьогодні найбільш поширеними є західна модель, де метою журналістики є лише інформування без оцінок, і навпаки, модель, яка вбачає в журналісті людину спроможну дати свою оцінку реальній конкретній ситуації, масштабній проблемі, яка б допомогла аудиторії орієнтуватися у дійсності.

Всі люди різні за своїми фізичними та психічними показниками, але в професіональній діяльності певні кола спеціальностей мають характерні особливості своєї особистості. У математиків, фізиків, інженерів, наприклад, це чітке математичне мислення, прагматизм; у людей, які пов’язані з соціальною сферою – розвинута комунікація, розуміння інших; у митців (літератори, художники, актори, драматурги, та ін.) – розвинуте образне бачення світу, оригінальність у сприйнятті прекрасного. З цього боку журналістика є настільки полісемічною, адже вона має справу з усіма процесами в суспільстві. Журналіст у своїй практиці стикається з ситуаціями і коли потрібна чітка математична логіка, і коли потрібно проявити свої комунікативні здібності, а коли й образне мислення. В. Здоровега каже, що в вузькому професійному колі літератори й журналісти поділяють людей на тих, хто вміє добре писати, і тих, хто не вміє добре писати, навіть, якщо у кишені два дипломи. Здатність ця може бути більшою або меншою – продовжує дослідник. - Вона може усвідомлюватись чи ні самою особою, ця здатність може бути розкритою змолоду, а нерідко так і залишитися нерозкритою [4].

Але ми вважаємо, що вміння писати не є основною задачею творчого журналіста. В. Ученова у своїй книзі «Бесіди з журналістики» подає думку практикуючої журналістки Т. Чугай яка висловилася на цей рахунок на сторінках журналу «Журналіст»: «Звичайно, уміти писати – обов'язково, причому це уміння удосконалюється за життя. Але воно не мета, а засіб, не результат журналістської справи, а тільки умова для того, щоб займатися цією справою. Ви не скажете, наприклад, що зір – суть роботи шофера. Проте сліпого шофера бути не може, зір – обов'язкова умова для водіння автомобіля. Так і тут» [19].

Тож, існують й інші критерії особистості журналіста, які й визначають рівень його творчості.

Мета роботи: знайти і скласти загальне та точне визначення журналістської творчості й творчої особистості журналіста. Проаналізувати зібране й прийти до висновків щодо творчої особистості журналіста.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. Знайти та проаналізувати як найбільше визначень слову «творчість», розкрити це поняття.

2. Проаналізувати існуючу теорію стосовно журналістської творчості та дійти власних висновків.

3. Розкрити суть творчої особистості журналіста на основі теорії дослідників - журналістикознавців та практики відомого російського журналіста Леоніда Парфьонова.

4. Зробити загальні висновки стосовно проведеної роботи.

Об’єктом дослідження є всі сторони журналістської особистості у сучасному світі за допомогою теоретичної бази дослідників журналістики. Також об’єктом дослідження є особистість Леоніда Парфьонова, як практикуючого журналіста й дослідження його творчої діяльності.

Предмет дослідження – духовно–психологічні та творчі якості сучасного журналіста, які мають своє безпосереднє відображення у журналістській творчості.

У процесі дослідження були використані такі методи: аналізу та синтезу у формульовані теоретичного матеріалу, також метод аналізу застосовувався і під час роботи над практичною частиною й елементи компаративного методу у ході всієї роботи та опитування.

Методологічна та теоретична основа дослідження складається з праць В. Здоровеги, Г. Лазутіної, О. Нерух, В. Моїсеєва, В. Олешка та інших журналістикознавців, а також психологів таких як Р. Солсо, В. А. Роменець, Я. Пономарьов, А. Лук та інших.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у своєму дослідженні ми намагались прийти до єдиного множника понять творчості взагалі, як явища у суспільному розвитку та творчості журналіста, синтезувати індивідуальні характеристики творчої особистості у журналістиці.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали курсового дослідження можуть послугувати базою для подальшого дослідження цієї теми у дипломній, магістерській та іншій науковій роботі.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та 5 додатків. Обсяг роботи 37 сторінок. Список літератури включає 21 найменування (викладений на 2 сторінках).

РОЗДІЛ 1

ТВОРЧІСТЬ – ОСНОВНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ

1. . Розуміння та тлумачення терміну «Творчість»

Поняття «творчість» знайоме нам всім, є активною складовою лексикону людини, але перед тим як розкривати питання творчої особистості ми мусимо як найглибше й найповніше розкрити поняття «творчість», користуючись компетентними джерелами різних галузей пізнання.

Історико-філософська та соціологічна традиція розгляду творчості має давню традицію. Вона виникає з народженням філософської рефлексії взагалі. Так в античній свідомості творчість виступає в двох формах: як божественне – акт народження (творіння) космосу, та як людське – мистецтво, ремесло. У Середньовіччі творчість вже бачиться як викликання буття з небуття за допомогою вольового акту божественної особи. Тим самим створюється передумова розуміння творчості як створення чогось небувалого, унікального й неповторного. У епоху Відродження посилюється його антропологічне звучання: космічним по масштабах був сам крок від культу релігійного початку – до культу генія як носія творчого початку. Завершена концепція творчості створюється в XVIII столітті Еммануїлом Кантом. Творчою діяльністю називається продуктивна здатність уяви. Посилюється наочно-практичне, діяльне бачення творчості. Структура творчого процесу визнається найважливішим моментом структури свідомості. Фрідріх Шеллінґ акцентував увагу на тому, що творча здатність уяви – це єдність свідомої і несвідомої діяльності [11].

В. Роменець, доктор психологічних наук, професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, вважає, що у своїх найзагальніших та найістотніших рисах творчість слід визначати як виробництво певного оригінального продукту для комунікаційної мети. Ці два моменти – оригінальність і комунікація – стосуються будь якого виду творчості – додає вчений [14].

Електронна вільна всесвітня енциклопедія «Вікіпедія» подає наступне визначення: творчість (креативність) — ментальний феномен, сутність якого полягає у здатності людини створювати нове, до того невідоме (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості) [21].

У енциклопедичному словнику Брокґауза та Єфрона знаходимо таке визначення: «Творчість – в прямому сенсі – є створення нового. У такому значення це слово могло бути застосоване до всіх процесів органічного і неорганічного життя, бо життя – ряд безперервних змін і що все оновлюється і все зароджується в природі є продукт творчих сил. Але поняття творчості припускає особистий початок відповідне йому слово уживається по перевазі в застосуванні діяльності людини. У цьому загальноприйнятому сенсі творчість – умовний термін для позначення психічного акту, що виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості» [13]. Звідси виходить, що значення слова значно ширше, ніж ми це собі уявляли. Якщо зробити морфологічний розбір слова «творчість», то стане наявним корінь «твор», який є характерним для слов’янських мов і означає «дію, яка спрямована на виникнення чогось нового», це доводить, що значення творчості охоплює великий пласт людської діяльності, а не тільки інтелектуальну або мистецьку. Я. Пономарьов у книзі «Психологія творчості» зазначає, що творчість є характерною як живій так і не живій природі – до виникнення людини, і людині, і суспільству. Творчість – є необхідною умовою розвитку матерії, виникнення у неї нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості, творчість людини –також одна з таких форм. Я. Пономарьов висуває гіпотезу, згідно з якою творчість в самому широкому значенні виступає як механізм розвитку, як взаємодія, яке веде до розвитку [13].

В. Ф. Олешко у книзі «Журналістика, як творчість» каже, що під творчістю слід розуміти процес творення, в якому особа пізнає в світі нове для себе і свідомо створює в навколишньому середовищі нове, тобто те, чого раніше не було. Індивідуальний процес відкриття і перетворення духовного і матеріального світу складає зміст процесу становлення особи. Як базисна форма творчості виступає наочна перетворююча діяльність, яка є джерелом як наочного «світу багатств», так і внутрішнього «багатства здібностей» індивіда. Творчість як «натхненну дію» піднімає особа на якісно новий рівень, обумовлений не логікою «зовнішнього багатства», а логікою виявлення творчих можливостей людини, розвитку всіх його сил як таких, відкриття нових наочно-соціально-смислових відносин. Сучасне розуміння творчості як сутнісної характеристики людини достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються в соціальному світі. Отже, творчість можна визначити як форму самодіяльності і саморозвитку індивіду, розгортання його сутнісних сил по мірках свободи, як залучення до вищих сенсів буття. Більшість сучасних зарубіжних вчених, що займаються питаннями творчості, одностайно вважають, що в області проблеми критеріїв творчості виконана велика робота, але до сьогодні ще не отримано бажаних результатів [11].

Г. Лазутіна, дослідниця журналістики та журналістської творчості каже, що творчість як феноменальна властивість людини полягає в здатності створювати і об'єктивно нове – те, що не існувало раніше в світі взагалі, і суб'єктивно нове – що вже є в реальності, але для даної людини ново, створюється ним вперше, без жорсткої орієнтації на існуючі аналоги. У цьому сенсі «винаходити велосипед» – теж акт творчості, прояв здатності творити (якщо, звичайно, мова саме про винахід, а не про копіювання або «збірку за зразком»). Можна з упевненістю стверджувати, що творчістю пронизано все наше життя – гру, учення, працю. Але у різних людей – різна міра здібності до творчості (креатівності, кажучи мовою науки). Проте, ця здатність піддається розвитку, може і зростати за сприятливих умов [6].

Американський психолог Р. Солсо у визначенні творчості не відходить від вищезазначеного, кажучи, що творчість є когнітивна діяльність, яка веде до нового або незвичайного бачення проблеми або ситуації, додаючи, що таке визначення не обмежує творчі процеси утилітарними діями, хоча в якості прикладу творчих людей майже завжди приводять творців якого-небудь корисного винаходу, рукопису або теорії [18].

Тож, бачимо, що в більшості визначення слова «творчість» різними дослідниками збігаються. До цього переліку визначень я додам ще одне, більш конкретне і дотичне саме до журналістики, зроблене доцентом кафедри журналістської творчості Запорізького національного університету В. Костюком: «журналістська творчість – це здатність і бажання побачити дійсність, донести її до аудиторії так як вона не може бути побачена і донесена при звичайному сприйнятті, побачити те, що не всі можуть побачити».

1.2. Психологічний аспект творчості

Протягом усього психічного розвитку людини виявляються дві взаємопов’язані тенденції. Людина, по - перше , шукає своєї спільності зі світом, свого єднання з ним, і вона тим більше стає особистістю, чим більше вбирає в себе багатство світу. Розвиваючись у колективах , усвідомлюючи інтереси своєї держави і всього людства – вона стає громадянином. Усе краще, всі заслуги цього великого цілого стають її надбанням. Будь-яке нехтування цього єдиного спільного людина сприймає як приниження, втрату власної гідності. По-друге, вона прагне поєднати себе з цим великим спільним не як незначна, невиразна істота, а як неповторна індивідуальність [14].

Вище вираження своєї індивідуалізації людина знаходить у творчій діяльності. Це стосується не тільки художньої творчості, де індивідуальність художнього бачення і зображення є основною вимогою. Навіть наукова творчість, яка має своєю метою відкривати об’єктивні закони дійсності, не може відбуватись інакше як шляхом використання «індивідуальної методики», індивідуального таланту і його своєрідних хитрощів, які примушують природу розкривати свої таємниці.

Творча думка людини – вища форма індивідуалізації – прагне абсолютної співвіднесеності зі світом як основної мети пізнання. Вища, ідеальна форма співвіднесеності виражається у світогляді людини, а вища практична форма – в її вчинках. Людський геній – найбільш індивідуалізоване явище, і тільки геній співвідноситься з усім людством. Багатство творчого життя індивіда полягає в багатстві його дійсних відношень до світу [14].

Уся практична сфера людської діяльності є вираженням прагнення людини до неповторності. Найважливішими сторонами духовного життя особистості, в яких найповніше виявляється її неповторна індивідуальність, можна вважати, зокрема, кохання, світогляд і творчість. У науці та художній літературі мало звертають увагу на те, які високі вимоги до людської індивідуальності ставить кохання [14].

Розглянемо, наприклад, кохання. Жоден не стане заперечувати, що кохання – дуже сильна емоція, яка спроможна мати вплив на всю самосвідомість людини, є одним з найефективніших «стимуляторів» творчої думки людини. І, хай це не звучить занадто дивно, журналістика також є проявом творчої думки. В. Роменець говорить про різне кохання та на ступінь впливу цього почуття на творчу самосвідомість людини, зокрема юнацьке кохання виступає однією з центральних проблем віку і здатне шалено стимулювати творчу діяльність, воно, проте, значно поступається перед зрілим індивідуалізованим почуттям – більш обмеженим, стриманішим, спокійнішим, але разом із тим незрівнянно багатшим своїм духовним змістом. воно визнає людину в її своєрідності, живиться цією своєрідністю. Лише в такому високо індивідуалізованому коханні може настати і високе духовне розуміння між людьми. Ось чому кохання є найпершою природною школою, де людина вчиться мужності сприймати явища в їхній індивідуалізованій неповторності. У формуванні індивідуалізованого світогляду відбувається теж саме, що і в процесі виникання індивідуалізованого кохання. Людина від пізнання найзагальніших принципів переходить до розкриття реального світу [14].

Світогляд – зазначає дослідник - визначається рівнем суспільної свідомості, рівнем знань, з яких складається наукова картина світу. Та людина крім цього визначає своє місце у природі, суспільстві, спрямованості своєї діяльності. І в цьому виявляє свої особливі риси, що забарвлюють характер усього її світогляду. Індивідуальні риси у світогляді не заперечують його науковості, об’єктивності, а лише виражають своєрідність світосприймання, його теплоту або холодність, більшу або меншу активність у діянні, в емоційній реакції на оточення [14].