133151 (Прояв тривожності в професійній діяльності працівників МНС)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Магістерська робота

зі спеціальності психологія

за темою:

Прояв тривожності в професійній діяльності працівників МНС

Зміст

Вступ

1 Теоретичний аналіз психологічних досліджень проблеми тривожності

1.1 Психологічні аспекти дослідження тривожності у сучасній психології

1.2 Види, функції та причини тривожності

1.3 Особливості професійної діяльності працівника МНС

2 Вивчення тривожності у робітників МНС

2.1 Програма та методи дослідження

2.2 Виявлення рівня тривожності у працівників МНС та інтерпретація результатів

2.3 Аналіз зв’язку рівня тривожності з мотивацією у працівників МНС

2.4 Виявлення взаємозв’язку тривожності зі схильністю до ризику

3 Методичні розробки тренінгових вправ, спрямованих на корекцію тривожності

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Проблема дійсного дослідження складається у дослідженні прояву тривожності в професійній діяльності працівників МНС та способів зниження надмірної тривожності.

Актуальність дослідження. Сучасне суспільство висуває до рятівника особливі вимоги, пов’язані з тими змінами, що відбуваються в соціальній сфері. Професійна діяльність працівника МНС України характеризується досить високим рівнем складності і напруженості. Цій діяльності притаманний високий динамізм, самостійне, швидке прийняття рішення із подальшою реалізацією, підвищення відповідальності за їх наслідки, схильність до соціальної оцінки, новизна нестандартних ситуацій, що викликають тривожність.

Про те, при всій очевидній важливості проблеми, дотепер ще не достатньо висвітлені аспекти, що стосуються особливостей поведінки та емоційного стану у працівників МНС. Крім того недостатньо вивчені чинники що потенціюють розвиток тривожності в процесі професіональної діяльності. Саме тому ми вважаємо, що вивчення тривожності працівників МНС є гострою та актуальною проблемою сучасності.

В останні роки з’явився ряд робіт, присвячених вивченню впливу станів психологічної напруженості на успішність виконання суб’єктом своїх професійних обов’язків. (А.Большакова, Г.Заремба, Л.Мітіна, А.Реан. та ін.) Вивченню індивідуально-психологічних властивостей особистості та їх впливу на професійну діяльність надавали особливе значення Є.Клімов, В.Мерлін, Б.Теплов, В.Небиліцин. Вивчення фрустрації в зв’язку з підвищеною тривожністю займався Ф.Березін, прийшовши до висновку, що цей зв’язок обумовлює модифікацію поведінки.

Об'єктом дослідження виступає тривожність.

Предметом дослідження виступає прояв тривожності в професійній діяльності працівників МНС.

Ціль – виявити рівень тривожності, розробити комплекс заходів спрямованих на подолання надмірної тривожності та перевірити ефективність цих заходів.

Поставлена ціль дослідження обумовила необхідність постановки наступних завдань:

1.Проаналізувати психологічну літературу по проблемі тривожності.

2.Виявити рівень тривожності працівників МНС.

3.Провести психокорекційні заходи з працівниками, які мають підвищений рівень тривожності.

4.Дослідити ефективність психокорекційних заходів, напрямлених на пониження тривожності.

5.Представити методичні вказівки що до психокорекційної роботи з надмірною тривожністю серед працівників МНС.

Надійність і вірогідність отриманих результатів забезпечувалася опорою на загальнонаукові принципи й прийняті в психології методи дослідження; обґрунтовані висновки психологічної науки по даній проблемі; дотриманням правил проведення тестування і тренінгових вправ; репрезентативністю досліджуваної вибірки; застосуванням методів математичної статистики.

Використані наступні методи дослідження: тестування, статистична обробка емперічного матеріалу, психокорекція,

Методики дослідження: методика дослідження тривожності Спілбергера, методика прояву тривожності Тейлор, психокорекційні методики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

сформульовано проблему діагностики та профілактики тривожності у працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України; запропоновано теоретичні та практичні шляхи її розв’язання;

класифіковані найбільш поширені різконебезпечні ситуації, які виникають у діяльності працівників пожежно-рятувальних загонів МНС України та зроблено їх психологічний аналіз.

уточнено:

- зміст основних наукових понять, що використовуються в межах сучасної соціально-психологічної концепції тривожності;

подальшого розвитку набули:

- основні напрямки надання психокорекційної роботи серед високо тривожних працівників ризиконебезпечних професій.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дали можливість:

- підвищити ефективність системи психологічного забезпечення діяльності особового складу в умовах ризиконебезпечної ситуації на основі визначення тривожності, що виникають у працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України;

В якості досліджуваних виступили працівники МНС, а саме працівники 4-ПДПЧ та 41-ПДПЧ Червонозаводського районного відділу Головного управління МНС України в Харківській області в загальній кількості 63 особи, чоловічої статі, віком від 21 до 45 років, з різним стажем служби в структурі МНС (від 1 до 23 років).

Структура магістерської роботи: робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Зміст роботи висловлений на 76 сторінках. Вона включає 3 таблиці і 4 рисунки.

1.Теоретичний аналіз психологічних досліджень проблеми тривожності

1.1 Психологічні аспекти дослідження тривожності у сучасній психології

психологічний тривожність психокорекційний

У сучасній психології проблема тривожності є однією з найбільш розроблювальних. Але, незважаючи на це численні автори не приходять до єдиної думки щодо самого поняття тривожності або точніше, явища, що позначається їм. У психологічній літературі можна зустріти різні визначення цього поняття, хоча більшість досліджень сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміки.

Так А.М. Парафіян вказує, що тривожність - це переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що наближається. По визначенню Р. С. Немова, «тривожність - постійно або ситуативно проявляє властивість, за якої, людина знаходиться в стані підвищеного занепокоєння, відчуває страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях».

Е. Савина вважає, що тривожність визначається як стійке негативне переживання занепокоєння й очікування неблагополуччя з боку навколишніх.

По визначенню С.С. Степанова, тривожність - переживання емоційного неблагополуччя, пов'язане з передчуттям небезпеки або невдачі.

Тривожність характеризується двома видами проявів: психічними й фізіологічними. Психічні елементи тривожності являють собою ряд досить специфічних переживань, що включають суб'єктивний стан напруги, заклопотаності й занепокоєння, похмурих передчуттів. Переживання особистої погрози, почуття безпорадності й неповноцінності, невдоволення собою. З боку фізіологічних змін тривога виступає у вигляді активації вегетативної нервової системи, про що свідчать частішання серцебиття й подиху, збільшення артеріального тиску, підвищення швидкості обмінних процесів, ряд біохімічних змін.

Більш конкретний опис тривожності можна отримати внаслідок зіставлення її з іншими явищами, схожими за змістом. У психології в якості гранично близьких за значенням тривожності існують терміни "хвилювання" й "занепокоєння". Однак теоретично існує можливість для виділення хвилювання й занепокоєння в самостійні стосовно тривоги переживання так, з одного боку, тривожність характеризується негативним, песимістичним відтінком (очікування небезпеки), хвилювання може бути охарактеризоване як приємне й радісне (очікування чогось гарного), з іншого боку, тривожність, як правило, зв'язується з погрозою власній особистості (переживання за себе), занепокоєння ж часто використовується в змісті "переживання за іншого". Таке розведення більш чітко окреслює ту сферу, що описується психологічним терміном "тривожність". Треба насамперед підкреслити наступні моменти: негативний емоційний відтінок, невизначеність предмета переживань, відчуття реальної погрози, а також спрямованість у майбутнє, що виражається в побоюванні того, що буде, а не того, що було або що є.

Вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливо, тому що ця властивість багато в чому обумовлює поводження суб'єкта. Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної діяльної особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності - це так називана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану щодо цього є для нього істотним компонентом самоконтролю й самовиховання.

З поняттям "тривожність" тісно зв'язана поняття "тривога". Розмежовуючи ці два поняття, можна сказати, що тривога ставиться до емоційного стану, а тривожність являє собою як стійку рису, індивідуальну психологічну особливість, що проявляється в схильності до частих й інтенсивних переживань стану тривоги.

До поняття "тривожність" близько за значенням поняття "страх". Є думка, що страх - реакція на конкретну, певну, реальну небезпеку, а тривожність - це переживання невизначеної, неясної, безоб'єктної погрози переважно уявлюваного характеру. Дослідники розмежовують ці два поняття й на тій підставі, що страх випробовується лише при погрозі вітальній, коли щось загрожує цілісності або існуванню людини як живій істоті, а тривожність - при погрозі соціальній, особистісній. Небезпека в цьому випадку грозить цінностям людини, потребам "Я", його представленням про себе, відносинам з іншими людьми, стану в суспільстві.

Відповідно до концепції Спилбергера, варто розрізняти тривогу як стан і тривожність як властивість особистості. Тривога - реакція на небезпеку, що наближається, реальну або уявлювану, емоційний стан дифузійного безоб'єктного страху, що характеризується невизначеним відчуттям погрози, на відміну від страху, що являє собою реакцію на цілком певну небезпеку. Тривожність - індивідуальна психологічна особливість, що складається в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в різних життєвих ситуаціях, у тому числі й тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають. З погляду автора, існує можливість виміру розходжень між двома згаданими видами психічних проявів, це тривожність-стан і тривожність-риса, тобто між тимчасовими, перехідними особливостями й відносно постійним нахилом. Розуміння тривоги в теорії Спилбергера визначається наступними положеннями:

1. Ситуації, що представляють для людини певну загрозу або особистісно значимі, викликають у неї стан тривоги. Суб'єктивно тривога переживається як неприємний емоційний стан різної інтенсивності;

2. Інтенсивність переживання тривоги пропорційна і ступені погрози або значимості причини переживань. Від цих факторів залежить тривалість переживання стану тривоги;

3. Високотривожні індивіди сприймають ситуації або обставини, які потенційно містять можливість невдачі або погрози, більш інтенсивно;

4. Ситуація тривоги супроводжується змінами в поводженні або ж мобілізує захисні механізми особистості. Часто повторювані стресові ситуації приводять до вироблення типових механізмів захисту.

Дві тисячі років тому Цицерон у трактаті «Тускуланскіє бесіди» писав: «Тривожність як риса характеру (anxietas) відрізняється від стану тривоги (angor) у тому розумінні, що той, хто іноді відчуває страх, не обов'язково завжди стривожений, а той, хто тривожний, не обов'язково у всіх випадках відчуває страх».

Аналізуючи це судження, Г. Айзенк указує: «З контексту видно, що під тривожністю як рисою характеру Марко Тулій Цицерон розуміє відносно постійний стан сильного порушення симпатичної нервової системи, страху й підвищеної емоційності, у той час як стан тривожності являє собою стан людини в конкретний момент, незалежне від рівня емоційності, звичайного для даної людини».

Психоаналітичні подання. Прийнято вважати, що проблема тривожності як проблема властиво психологічна була вперше поставлена й піддалася спеціальному розгляду в працях З. Фрейда. При цьому необхідно відзначити, що погляди Фрейда багато в чому близькі до філософської традиції, що бере свій початок від С. Кьеркегора (цю близькість підкреслюють багато дослідників, зокрема відомий вітчизняний знавець фрейдизму В.М. Лейбин, хоча сам Фрейд уникав вказівок на філософські джерела своїх ідей і взагалі намагався дистанціюватися від філософствування).

Ця близькість особливо цікава в розумінні тривоги й страху. І Кьеркегор, і Фрейд визнавали необхідність розмежування страху й тривоги, уважаючи, що страх - реакція на конкретну небезпеку, тоді як тривожність - реакція на небезпеку, не відому й не обумовлену.

Фрейд визначав тривожність як неприємне переживання, що виступає сигналом передбачення ризику. Зміст тривожності - почуття невизначеності й безпорадності. Тривожність характеризується трьома основними ознаками - специфічним почуттям неприємного; відповідними соматичними реакціями (насамперед посиленням серцебиття); усвідомленням цього переживання. Спочатку Фрейд допускав й існування несвідомої тривожності, однак потім прийшов до висновку, що цей стан переживається свідомо й супроводжується зростанням уміння справлятися з небезпекою (за допомогою боротьби або втечі). Тривожність міститься їм в Эго. Що стосується несвідомої тривожності, то надалі вона стала розглядатися в руслі досліджень психологічного захисту.