34146 (Теорія держави і права)

1. Поняття та класифікація юридичних наук

Наука – сфера людської діяльності, що передбачає отримання нових знань про суспільство, природу чи техніку.

В залежності від особливостей діяльності людини та змісту відносин, що виникають в суспільстві, науки прийнято класифікувати на три групи:

• технічні;

• природничі;

• суспільні;

Технічні науки – система знань, що визначає закономірності взаємодії людини та технічних засобів.

Природничі науки – система знань, що визначає закономірності функціонування людини як живої істоти та взаємодії людини та живої природи.

Суспільні науки - система знань, що визначає закономірності функціонування суспільства та діяльності особи як суспільної одиниці.

В системі суспільних наук розрізняють:

• філософія;

• історія;

• соціологія;

• психологія;

• юридична наука;

Юридична наука є суспільною, оскільки предметом її вивчення є держава і право як суспільні категорії.

Держава і право мають багатоаспектну структуру, тому їх вивчення визначає необхідність існування системи юридичних наук, що можуть бути розділені на три групи:

Загальнотеоретичні (теоретикоісторичні) науки, предметом вивчення яких є загальні закономірності виникнення, становлення, функціонування, розвитку та вдосконалення держави і права. Серед них:

• теорія держави і права;

• історія держави і права;

• історія політичних і правових вчень;

• філософія права;

• політологія.

Галузеві науки. Предметом їх вивчення є особливості державно-правового впливу на певну сферу суспільних відносин, що здійснюється завдяки наявності чітко визначеного предмету та методу регулювання. Серед них:

• конституційне право;

• адміністративне право;

• сімейне право;

• земельне право;

• кримінальне право;

• процесуальне право;

• виправно-трудове право;

• екологічне право і т. д.

Спеціально-прикладні науки – різновид юридичних наук, предметом вивчення яких є можливості використання знань неюридичного характеру в процесі вирішення конкретних юридичних справ. Серед них:

• судова медицина;

• юридична психологія;

• правова соціологія;

• правова статистика;

• судова психіатрія;

• кримінологія;

• криміналістика.

Отже, юридична наука є різновидом суспільної, що завдяки своєму комплексному характеру найбільш повно досліджує державно-правові явища.

3. Предмет теорії держави та права і його особливості

Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань.

Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права.

Оскільки теорія держави і права характеризується як самостійна юридична наука, то її предмету властиві певні особливості, що визначають його своєрідність.

1. Оскільки держава і право функціонують в рамках суспільства і взаємодіють з ним, а суспільство розвивається за певними законами та закономірностями, то предметом теорії є вивчення тих закономірностей суспільного розвитку, що безпосередньо випливають на державу та право.

2. Теорія вивчає закономірності, що мають об’єктивний характер. Вони визначаються впродовж тривалого періоду розвитку державності і залежать від рівня розвитку суспільних відносин.

3. Закономірності, що вивчаються теорією, мають загальний характер. Вони характеризують державу і право як логічно завершені явища, не враховуючи історичних та національних особливостей певної держави.

4. Оскільки основу будь-якого суспільства складають економічні відносини, то предметом теорії є визначення взаємодії державно-правових інститутів та економічних відносин.

5. Окрім держави існує система органів та організацій що приймають участь у розробці, прийнятті та реалізації політичних рішень. Ці організації складають поняття політичної системи. І предметом теорії є визначення взаємодії держави та інших елементів політичної системи в процесі реалізації владних повноважень.

6. Оскільки держава і право регламентують суспільні відносини як самостійно так і в процесі взаємодії між собою, то закономірності, що вивчаються теорією, можуть бути притаманні як державі і праву одночасно, так і окремо кожній з цих категорій.

7. Регулююча функція держави і права визначає необхідність упорядкування відносин між людьми. Тому предметом теорії держави і права є визначення ступеню впливу державно-правових інститутів на особистість. Саме теорія вивчає такі категорії як закон, законність, правовідносини, громадянство, правосвідомість, правова культура, правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність.

8. Оскільки держава і право є динамічними явищами що постійно розвиваються, то теорія вивчає закономірності та перспективи їх розвитку (правова держава, громадянське суспільство).

Отже, теорія держави і права є суспільною юридичною наукою і належить до загальнотеоретичних юридичних наук.

4. Методи пізнання держави і права: поняття та різновиди

Самостійність будь-якої з юридичних наук визначається за двома критеріями:

1. предмет дослідження;

2. метод дослідження.

Метод дослідження – система способів та прийомів, за допомогою яких досліджується предмет науки.

Сукупність методів складає поняття “методологія”.

Методологія юридичної науки складається з трьох груп методів:

1. Загальнонаукові;

2. Спеціальнонаукові;

3. Приватнонаукові.

1. Загальнонаукові методи дослідження держави і права

Загальнонаукові методи – це способи, що характеризують процес дослідження будь-яких явищ. Вони використовуються всіма науками, а в юридичній складають поняття “філософський рівень юриспруденції”.

Роль теорії держави і права в процесі використання загальнонаукових методів зводиться до надання їм юридичного змісту.

Серед загальнонаукових методів розрізняють:

1. Матеріалістичний, що визначає залежність державно-правових інститутів від рівня розвитку матеріальної основи суспільства. Застосовується в процесі вивчення співвідношення держави, права та економічних відносин.

2. Ідеалістичний – характеризує державу і право як першооснову розвитку суспільства. Застосовується в процесі дослідження впливу держави на суспільство, на суспільні інститути.

3. Діалектичний . Характеризує державу і право як категорії що розвиваються та вдосконалюються. Поштовхом до розвитку є необхідність вирішення певних протирічь. Розвиток держави і права безпосередньо залежить від розвинутості суспільства. Застосовується в процесі характеристики еволюції держави.

4. Метафізичний. Характеризує державу і право як сталі категорії, що мають незмінне призначення – підкорення волі меншості більшості. Застосовується в процесі вивчення конкретного етапу розвитку державності.

Дослідження держави і права передбачає необхідність використання всіх названих методів, а надання переваги хоча б одному з них - говорить про однобічність науки.

1. Спеціальнонаукові методи: поняття та види

Спеціальнонаукові методи – система способів дослідження, що використовуються групою юридичних наук відповідно до їх класифікації.

Методологічний характер теорії держави і права визначає її роль як основної науки, що визначає зміст спеціальнонаукових методів, які використовуються іншими юридичними науками.

Серед спеціальнонаукових методів розрізняють:

1. Історичний, що надає можливість визначити історичні умови становлення та розвитку держави, а також прийняття державно-правових рішень.

2. Порівняльний. Дає можливість визначити загальні та особливі риси подібних юридичних явищ. Він застосовується в три етапи:

1. Вивчення явищ, що порівнюються, кожного окремо;

2. Співставлення отриманих характеристик;

3. Визначення спільних та відмінних рис.

1. Логічний. Дає можливість дослідити державу і право як логічно завершені категорії, що мають особливий юридичний зміст.

2. Метод абстрагування. Дає можливість досліджувати державно-правові інститути відокремлюючись від особливостей умов їх існування.

3. Статистичний. Визначає кількісні зміни в державно-правових інститутах.

4. Соціологічний. Дає можливість визначити відношення населення до державно-правових рішень шляхом опитування та анкетування.

5. Метод моделювання – передбачення різноманітних юридичних ситуацій та визначення можливостей їх реалізації в майбутньому.

6. Мовний метод. Характеризує особливості мовної стилістики в сфері юриспруденції та юридичної техніки.

Отже, спеціальнонаукові методи, що розробляються теорією, дають можливість встановити особливості досліджень юридичного характеру. Вони використовуються всіма юридичними науками і забезпечують їх єдність.

1. Функції теорії держави та права

Місце теорії держави і права в системі юридичних наук визначається функціями, які вона виконує.

Функції теорії – це основні напрямки її діяльності в процесі вивчення державно-правових явищ. Розрізняють наступні функції теорії:

1. Політична, що визначається політичним змістом та призначенням держави і права.

2. Ідеологічна, змістом якої є розробка категорій та ідей, що складають окрему частину ідеологічної системи суспільства.

3. Пізнавальна, в процесі якої розкриваються зміст та особливості державно-правових категорій та інститутів.

4. Системостворююча, що реалізується шляхом вироблення загальних понять що використовуються іншими юридичними науками та складають основу їх єдності.

5. Комунікативна, змістом якої є обмін інформацією між юридичними науками та переклад на мову юриспруденції знань неюридичного характеру.

6. Еврістична – дає можливість переосмислювати минуле в розвитку державності та дати характеристику його позитивних та негативних аспектів.

7. Прогностична – надає можливість визначити перспективи та напрямки розвитку державно-правових інститутів.

8. Учбова, змістом якої є вивчення державно-правових інститутів в курсі “правознавства” середньої школи, в курсі “Основи держави і права” неюридичних закладів та в рамках спецкурсів юридичних вузів.

Отже, місце теорії держави і права в системі юридичних наук визначається тим, що вона:

1. Розробляє поняття та категорії, що складають основу юридичної науки.

2. Сприяє підвищенню прикладного значення галузевих юридичних наук.

3. Узагальнює знання інших юридичних наук, надаючи їм нового характеру.

4. Визначає зміст основних способів дослідження, що складають методологію юридичнох науки.

1. Характеристика влади суспільства додержавного періоду

Будь-яке суспільство, незалежно від наявності чи відсутності в ньому держави, характеризується певним ступенем упорядкування відносин між людьми.

Додержавним суспільством визнається певне співтовариство людей, відносини між якими регулюються соціальними засобами і в рамках якого ще не склалися умови для виникнення та функціонування держави. Відносини в цьому суспільстві регламентуються за допомогою двох факторів:

1. Наявність суспільної влади;

2. Наявність соціальних норм.

Влада, що існує в суспільстві, визначається як реальна можливість суб’єктів, яким вона належить, підкорювати своїй волі підвладних.

Суспільство характеризується наявністю суспільної влади, яка забезпечує найнижчий рівень його організації та продовжує існувати і з виникненням держави поряд із політичною владою.

Влада суспільства додержавного періоду має суспільний характер і має слідуючі особливості:

1. Вона має природний характер виникнення, бо її необхідність була визначена в ході тривалого історичного розвитку суспільства;

2. Влада регулювала відносини в рамках сім’ї. Сім’я визначалась основою суспільства і характеризувалась як сукупність людей за кровною чи передбачуваною спорідненістю. Всі відносини в рамках суспільства відбувались в межах сім’ї, а в процесі історичного розвитку суспільства – в рамках роду чи племені;

3. Влада мала єдиний характер. Це визначалось відсутністю поділу суспільства на соціально неоднорідні групи, а також відсутністю необхідності врівноваження різноманітних суспільних інтересів;

4. Основним призначенням влади було надання відносинам між людьми упорядкованого характеру для забезпечення процесу виживання суспільства в нових історичних умовах, а також створення необхідних умов для розвитку суспільства в майбутньому;

5. Влада здійснювалась на принципах самоуправління та самоорганізації. Найважливіші питання вирішувались шляхом обговорення їх всією сім’єю;

6. Відсутність професійних чинників визначала належність влади вождю, який обирався чи призначався на основі існуючих традицій;

7. Владні рішення, які мали усний характер, були забезпечені свідомим їх виконанням;

8. Відсутня регламентована відповідальність за невиконання владних рішень. Вплив на суб’єктів, що їх порушували, здійснювався шляхом помсти чи самосуду.

Отже, влада додержавного періоду характеризується суспільним змістом, є основним засобом надання суспільству рис системності та створює умови щодо подальшого вдосконалення суспільних відносин.

Основним засобом забезпечення суспільної влади в додержавному суспільстві були соціальні норми.