142841 (Шляхи формування громадянського суспільства в Україні)

29

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ МВС

Кафедра державно-правових дисциплін та дотримання прав людини

На правах рукопису

Вовк Дмитро Миколайович

Магістерська робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр”

“Шляхи формування громадянського суспільства в Україні”

8.060101 “Правознавство”

Науковий керівник:

Максименко Олена Василівна,

магістр права, старший викладач

кафедри державно-правових дисциплін

та дотримання прав людини

Академії управління МВС

Київ-2009

Зміст

Вступ……………………………………………………………………..…….......3

Розділ 1. Громадянське суспільство – основа виникненя та існування прав, свобод та обов'язків людини і громадянина....…………………….…..…….….6

1.1 Суспільство і держава: аспекти співвідношення………….………...............6

1.2 Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства…….……….…8

1.3 Наукові погляди з визначення громадянського суспільства. Сутність громадянського суспільства…………………………………………………….15

Розділ 2. Становлення та шляхи формування громадянського суспільства в сучасній Україні..……..…....................................................................................19

2.1 Основні принципи та шляхи формування громадянського суспільства в Україні…………………………………………………………………………....19

2.2 Функціонування та розвиток нових громадських об'єднань – основний шлях створення та функціонування громадянського суспільства в Україні...29

2.3 Євроінтеграція України, як один зі шляхів формування громадянського суспільства в Україні……………………………………………………….…....46

2.4 Приватна власність - основа формування та розвитку громадянського суспільства…………………………………………………………………….…52

2.5 Стратегічні пріоритети та засоби їхньої реалізації………………………..58

Розділ 3. Особливості формування та основні проблеми створення громадянського суспільства в Україні……........................................................66

3.1 Особливості основних шляхів формування та розвитку громадянського суспільства в Україні……………………………………………………..….......66

3.2 Особливості формування громадянського суспільства в Україні………..79

3.3 Головна перепона формування громадянського суспільства – проблема консолідації українського суспільства…………………………………............82

Висновок…………………………………………………………………….…....91

Список використаних джерел…..……………………..………..........................95

Вступ

Актуальність обраної теми магістерської роботи заключається в тому що, сьогодні гостро постала теоретична і практична проблема вироблення перспективного підходу до оцінки української історії і незалежної, самостійної ідеологічної та політичної позиції щодо оцінки шляхів і засобів розвитку громадянського суспільства в Україні.

Процес становлення громадянського суспільства складний і суперечливий, аналіз його потребує конкретно-історичного підходу. Зародження та розвиток громадянського суспільства відбувається протягом тривалого періоду еволюції сучасної цивілізації. Цей процес має багато закономірностей, спільних для багатьох країн.

Але кожна держава, розвиваючи громадянське суспільство, вносила щось особливе, характерне саме для неї. Досить специфічний досвід його побудови мала Україна. Адже феодальний устрій тривалий час носив потворні форми кріпосництва, що межувало з рабством. Це зумовило і характерний розвиток суспільства, наклало певний відбиток на взаємовідносини між верствами населення, на їх психологію. За таких умов основою соціально-економічного ладу стає сільська община, яка, з одного боку, сприяла єднанню і взаємодопомозі селян, з іншого – культивувала дух покори. Протягом всього періоду суспільного розвитку все частіше інтереси колективу домінували над інтересами особи. В таких умовах усвідомлення себе як громадянина, як повноправної особистості не могло відбутися. Вся історія ідеї громадянського суспільства – це історія перетворення самої колективності, організованої за законами спільного життя в розвиток людини, що вийшла із природнього стану необмеженої свободи, в громадянина цього суспільства.

Однією з головних умов забезпечення соціально–політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів. Це означає, що розв’язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно–політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників.

Специфіка сучасної ситуації в Україні зводиться до того, що відбувається двоєдиний процес формування і громадянського суспільства, і правової держави, де громадянські права людини підпорядковуються нормам міжнародного права.

Метою роботи є вироблення шляхів формування громадянського суспільства, з'ясування чи підходять вони українському суспільства на даному етапі розвитку.

Об’єктом дослідження данної роботи є створення та розвиток громадського суспільства в сучасній Україні.

Предметом дослідження – шляхи формування громадського суспільства в Україні в процесі його становлення та розвитку.

Методологічною основою дослідження став системний підхід, сутність якого та вивчення громадянського суспільства викладена в працях науковців Національної академії державного управління при Президентові України В.Бакуменка, В.Князєва, М.Логунової, В.Лугового, О.Машкова, П.Надолішнього, Н.Нижник, М.Пірен, В.Ребкала, В.Скуратівського та інших. Завдяки системному аналізу виявлено особливості громадських організацій як складової громадянського суспільства і роль державного управління в їх розвитку та становленні; за допомогою порівняльного аналізу здійснено пошук в історичному досвіді аналогів і детермінант сучасного громадського руху в Україні, а також спостереження динаміки його розвитку; структурно-функціональний метод дав змогу осмислити зміст і особливості системи взаємодії між органами державної влади та громадськими організаціями, спрогнозувати розвиток соціального партнерства та становлення громадянського суспільства в Україні; математично-статистичний аналіз дав можливість у вигляді спрощених схем відобразити складну динаміку збільшення кількості громадських організацій та виявити тенденції щодо формульованості прогнозних варіантів.

У процесі дослідження здійснено порівняльний аналіз конституційно-правових актів органів державної влади України та інших країн світу, а також джерельний аналіз філософської, політологічної, юридичної і соціологічної літератури. Це зумовило міждисциплінарний характер роботи і дало змогу виявити низку принципів, методів, закономірностей розвитку громадського суспільства в Україні, технологій ухвалення суспільних і державно-політичних рішень.

Також в цій роботі розглянута особливість і суперечливість перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, складнощі перехідних процесів, які з одного боку, зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, тобто самої держави, а, з другого - розбудову громадянського суспільства, яка передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них.

Ці обставини і підкреслють необхідність наукового визначення шляхів перетворення держави на правову, а перехідного суспільства - на громадянське. Я вважаю, що у нинішній Конституції недостатньо закріплені правові гарантії формування інститутів громадянського суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Цей недолік нинішньої Конституції, безумовно, негативно відбиватиметься на процесі формування громадянського суспільства, серцевини правової держави. Oднією з перших змін до Конституції України має бути її доповнення новим розділом про громадянське суспільство.

Розділ 1. Громадянське суспільство – основа виникнення та існування прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

1.1 Суспільство і держава: аспекти співвідношення

Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонування правової держави і громадянського суспільства. Держава загалом не може ототожнюватись із суспільством тому, що у такому випадку і суспільство, і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму. «Тоталітаризм» - термін, введений в науковий обіг німецьким ученим К. Шміттом, який його відстоював і вважав позитивним, ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством шляхом поглинання першою другого. Проте між державою і суспільством повинна дотримуватись певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадянського суспільства. Водночас ця межа відносна, а не абсолютна, бо держава за своєю сутністю є необхідною для існування і розвитку громадянського суспільства.

Правильною щодо цього є думка Г. Регеля, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно громадянського суспільства і пояснював їх взаємозв'язок діалектичне. Він вказував, що громадянське суспільство є єдністю різних осіб, які його складають. А якщо це так, то зрозуміло, що вони мають власні, інколи навіть протилежні інтереси, для узгодження яких і необхідна держава, яка е організацією загального зв'язку кожного з кожним [2, 279-289].

Таким чином, виокремлюючи об'єктивний характер походження і необхідність держави для формування і розвитку громадянського суспільства, Г. Гегель водночас помилявся, стверджуючи, що держава - це абсолютна мета його існування.

Приблизно аналогічної позиції дотримувався М. Бердаєв, коли стверджував, що держава у суспільстві є об'єктивно необхідною, але в такому вигляді вона існує до певних меж. Держава, на його думку, це об'єктивна, природна і історична реальність, яка не може бути ні створена, ні зламана через людське свавілля [3, 77]. Якщо держава повністю узурпує суспільство, то це означатиме, що вона знищує людину, як вільну особистість.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що у співвідношенні суспільства і держави можна виокремлювати різні етапи, які відрізняються між собою притаманними їм формами, принципами, методами, механізмами і т. ін., але усі вони врещті-решт демонструють ту роль і місце, які посідала держава в громадянському суспільстві. Ця роль і місце суттєво змінювалися з плином часу і дійшли тієї межі, коли в системі суспільних зв'язків домінуючим є їхній зв'язок, що ґрунтується на принципах саморегуляції і самоуправління, за якими має перебудовуватись і формуватись державність. Але остання у різних формах і з неодноманітним ступенем владності буде необхідна на весь найближчий період розвитку людства. Доказом цього стосовно громадянського суспільства і правової держави є те, що зі збільшенням інститутів громадянського суспільства, а саме політичних партій, рухів, громадських об'єднань тощо, діяльність держави, її регулятивна роль від цього не втратить своєї актуальності, хоча форми, методи, обсяг регулювання можуть змінюватись.

Актуальність і необхідність державного регулювання в межах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності останнього просто не можуть обійтись без цього. Це, наприклад, проблема забезпечення реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина, економічного розвитку, освоєння космосу, національної безпеки тощо.

Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватись вольовими, а тим більше авторитарно-владними методами, оскільки у становленні громадянського суспільства, зокрема в Україні, вирішальну роль повинен відіграти не суб'єктивний фактор, а об'єктивний, природно-історичний процес розвитку суспільства, де люди відіграють найважливішу роль, як головна виробнича сила суспільства, основний суб'єкт створення матеріальних і духовних цінностей. Саме сучасним поколінням людей довелося сформувати громадянське суспільство, тобто відштовхуючись від уже досягнутого у народному господарстві, освіті, культурі і т. ін., збільшуючи багатства українського суспільства, забезпечити його еволюційний прогрес. Отже, надалі необхідно чітко визначитись хоча б із загальною концепцією діяльності у цьому напрямі з урахуванням не тільки теоретично-наукових ідей, світового досвіду його побудови, але, що особливо актуально, з розумінням реалій нашого сьогодення.