3377 (Іпотека сільськогосподарських земель. Визначення кредитоспроможності позичальників), страница 3

Система PARTS: (purpose) мета залучення кредиту клієнтом, (amount) загальна сума кредиту, що вимагається, (repayment) умови повернення позики та її обслуговування, (term) термін використання залученого кредиту, (security) можливі форми забезпечення безпеки кредиту за рахунок його страхування [6, с. 252].

На підставі аналізу методики визначення кредитоспроможності позичальника виділимо шість основних критеріїв [8, с. 182-186]:

• характер позичальника (character): кредитор аналізує чітко обґрунтоване цільове спрямування кредиту, відповідальність, порядність позичальника та наміри позичальника дійсно розрахуватися за отриманий кредит;

• здатність позичати кошти (capability): передбачає наявність прав клієнта позичати кошти, надавати відповідну заяву та підписувати кредитний договір;

• грошові кошти (cash): можливість позичальника отримати достатню суму доходу, який дозволить розрахуватися з кредитором. Заборгованість може бути погашена за рахунок власних грошових потоків, продажу або ліквідації активів, або залученням коштів шляхом випуску боргових зобов'язань чи цінних паперів. Кредитори надають перевагу грошовим потокам, що є одним із показників фінансового стану позичальника. Також важливим є аналіз стабільності підприємства й обсягу реалізації;

• забезпечення (collateral): наявність достатнього капіталу та ліквідних активів для розрахунку за кредитом;

• умови (conditions): аналіз діяльності позичальника та відповідної галузі, а також їх залежність від ринкових змін. Для такого аналізу банки збирають усі відомості про наукові дослідження стану галузі та прогнози його зміни;

• контроль (control): аналізується вплив змін чинного законодавства на спроможність розрахуватися за кредит та інші зміни.

Оцінка кредитоспроможності показників у Російській Федерації проводиться за допомогою застосування методики Асоціації російських банків, відповідно до якої беруть до уваги: солідарність - відповідальність керівництва та його кредитна історія; здатності - конкурентоспроможність, виробництво та реалізація продукції; дохідність - переваги даного позичальника над іншими; реальність - досягнення результатів проекту; обґрунтованість - відповідність обсягу потреби позичальника у кредиті; повернення - джерела погашення кредиту у випадку невиконання зобов'язань; забезпеченість - покриття кредиту юридичними правами позичальника.

Визначати кредитоспроможність можна також на основі аналізу грошових потоків позичальника, тобто шляхом порівняння надходжень і використання грошових коштів за певний період [9, с. 64]. Фінансовий стан позичальника вважають стійким, якщо за останні три роки він мав постійне перевищення надходжень над витратами. Якщо ж за цей період визначений чистий грошовий потік значно змінювався, то зменшиться й рейтинг підприємства. Клас кредитоспроможності визначається на підставі співвідношення обсягу грошового потоку та боргових зобов'язань.

Для визначення кредитоспроможності позичальника може також використовуватися метод Монте-Карло, суть якого полягає в тому, що моделюють власні випадкові події за їх імовірністю та на підставі конкретних значень обчислюють стан системи в цілому [10, с. 92]. Однак тут суттєвим недоліком є неврахування особливостей діяльності клієнта.

Дослідник Дж. Сінки запропонував такий показник визначення імовірності погашення позики (d) [6, с. 70]:

d= d[i(Q,CF,NW,G],(1)

де I - якість інформації, її своєчасність і точність;

С - характер позичальника;

CF - рівень і стабільність потоку готівкових коштів;

NW - реальний рівень власного капіталу;

G - наявність гарантій.

У світовій практиці також застосовується Z-модель Альтмана для прогнозування банкрутства та модель нагляду за кредитами Чессера для прогнозування випадків невиконання позичальником умов кредитного договору [10, с. 95].

На основі якісної та повної статистичної інформації, що є основою для дослідження кредитних ризиків працівниками відділу управління, застосовуючи метод дискримінантного аналізу, будуються класифікаційні моделі, які дають змогу прогнозувати виконання зобов'язань позичальником за кредитною угодою [10, с. 4748].

Застосування методик залежить від переваг, які надають кредитори. Визначення кредитоспроможності може ґрунтуватися як на розрахунку показників, так і на визначенні рейтингу, який також може оцінюватися за значеннями фінансових коефіцієнтів, бальною системою чи експертною оцінкою.

Однак кожній з наведених моделей притаманні похибки, які зумовлюють створення нових підходів. Нині стрімкого розвитку в застосуванні як фінансовими корпораціями, так і комерційними банками світу набуває новостворена система управління ризиками (Enterprise Risk Management), за допомогою якої надають загальну оцінку існуючого портфеля ризиків у цілому [11, с. 60]. Такий підхід дозволяє ефективно здійснювати ризик-менеджмент, уникаючи зайвих втрат. Нині кредитний ризик, як основний фактор, у розвинених країнах оцінюється лише невеликими банками, натомість, як гіганти, розмір активів яких перевищує 150 млн. дол. США за умов жорсткої конкуренції не в змозі витрачати значну кількість часу на визначення платоспроможності кожного клієнта, зацікавлені в оцінці всіх спектрів існуючих ризиків [11, с. 63].

Із запровадженням у практику Базельської угоди-2 щодо оцінки кредитного ризику вітчизняні комерційні банки зазнають певних труднощів. Зокрема, це пов'язано з відсутністю кваліфікованого персоналу, необхідного технічного забезпечення, придбання якого потребує додаткових витрат, нерозвиненістю банківської інфраструктури [12, с. 67]. Проте, об'єктивною реальністю є необхідність інтеграції вітчизняних комерційних банків до світової банківської системи.

Підсумовуючи вищевикладене, констатуємо наявність різних методик оцінки ризику втрати кредитоспроможності позичальника як у світовій практиці, так і в Україні. Нині Національний банк України (НБУ) не пропонує універсального підходу, а лише визначає напрямок оцінки, що надає можливість кредиторам запроваджувати власні розробки. На наш погляд, такий підхід має як позитивні, так і негативні аспекти. Зокрема, надаючи можливість власного вибору та розвитку, НБУ сприяє запровадженню нових моделей ризик-менеджменту. Проте існує висока ймовірність неврахування кредиторами попереджувальних ознак погіршення фінансового стану позичальників, або навпаки, це може бути приводом помилкової відмови потенційному клієнту.

Таким чином, розвиток моделей визначення кредитоспроможності доцільно здійснювати шляхом аналізу та взаємної співпраці вітчизняних кредиторів з врахуванням надбань світової практики. Для вітчизняного, відносно початкового становлення банківського ринку, варто знайти універсальну модель з урахуванням національних особливостей, чому слугує досвід розвинених країн. Такий підхід зумовлений необхідністю становлення стабільної банківської системи, а не лише окремого банку, що в процесі розвитку економіки забезпечить фінансове зміцнення усіх суб'єктів господарювання.

Список використаних джерел інформації

1. Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII // Відомості Верховної Ради. - 1992. — №47. — Ст. 642.

2. Закон України "Про іпотеку" від 5 червня 2003 року №898-IV // Відомості Верховної Ради. - 2003.

• №38. - Ст. 313.

  1. Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" від 19 червня 2003 року №979-IV // Відомості Верховної Ради. - 2004. — №1.

• Ст. 1.

1. Кручок С.І. Іпотечне кредитування: європейська практика та перспективи розвитку в Україні. - К.: Урожай, 2003. - 208 с.

2. Томсон П. Кому належить земля в Великобританії // Пропозиція. - 1997. - №5. - С. 8.

3. Паламарчук Л.В. Деякі аспекти організації іпотеки землі за кордоном // Землевпорядкування. - 2003. - №1. - С. 54-57.

1. Васильченко З.М. Комерційні банки: реструктуризація та реорганізація: Монографія. - К.: Кондор, 2004. - 528 с.

2. Шевченко Р.І. Кредитування і контроль: Навч. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002. - 183 с.

3. Ковалев П. Модели кредитной безопасности // Банковская практика за рубежом. - 2006. - №6. - С. 24-30.

4. Кочетков В.М. Організація управління фінансовою стійкістю банку в ринкових умовах: Монографія. - К.: Вид. Європ. ун-ту, 2003. - 300 с.

5. Коммерческий кредит и контроль. - К., Б/г. - 48 с.

6. Сусіденко В. Т. Стратегія управління кредитною діяльністю комерційних банків. - К.: КДТЕУ, 1998. - 348 с.

7. Ковалев А. Банковское дело без опасности // Банковская практика за рубежом. - 2006. - №8. - С. 28-43.

8. Роуз Питер С. Банковский менеджмент: Пер. с англ. со 2-го изд. - М.: Дело Лтд, 1995. - 768 с.

9. Анализ ^кономической деятельности клиентов банка: Учеб. пособ. для банковских шк. и колледжей, ведущих подготовку специалистов по спец. "Банковское дело" / О.И. Лаврушин (ред.). - М.: ИНФРА-М, 1996. - 80 с.

10. Вітлінський В.В., Пернарівський О.В., Наконечний Я.С., Великоіваненко Г.І. Кредитний ризик комерційного банку: Навч. посіб. / В.В. Вітлінський (ред.). - К.: Знання, 2000. - 251 с.

11. Краевая А. Вьісокотехнологичньїй риск-менеджмент // Банковская практика за рубежом. - 2006. - №1. - С. 60-64.