38452 ("Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик), страница 2

Починаючи з стародавніх часів, коли виникла преса у своїх початкових формах, влада прагнула підпорядкувати її своїм інтересам, всіляко придушуючи вольнодумство, критику на свою адресу. Буржуазія, піднімаючись на боротьбу з феодалізмом, підкріплюючи економічну владу владою політичною, проголосила на своїх знаменах лозунги: "свобода, рівність, братерство" - тобто лозунги демократії. На цій демократичній хвилі в буржуазних країнах створювалася широка сітка преси. Так, у Франції за 4 роки Великої Французької революції виникло близько тисячі центральних та місцевих газет і журналів. До 1917 р., в умовах самодержавства, преса в Росії не була вільною. Безперешкодно виходили лише ті газети та журнали, що підтримували царський режим. Більшовицькі газети друкувались і поширювались підпільно. В результаті Лютневої революції 1917р.. що поклала початок демократичним перетворенням в країні, преса отримала свободу. Поряд з буржуазними виходили меншовицькі, більшовицькі, есерівські газети. Обмеження свободи преси почались після того, як вийшов Декрет про пресу, підписаний Леніним в перші дні Жовтневої революції. Його головна ідея: «Нова влада перебуває в процесі становлення і тому не можна залишати пресу в руках буржуазії: в її руках преса не менш небезпечна, ніж "бомби та кулемети" і, як тільки новий лад зміцниться, - буде повна свобода преси.» "Тимчасовий" декрет діяв 72роки і був скасований лише в 1990 році прийняттям ще в умовах горбачовської перебудови "Декрету про пресу та інші засоби масової інформації". Але й цей декрет носив половинчатий характер: проголошувалась і гласність, політичний плюралізм, однак - у межах "соціалістичного вибору".

Отже, у процесі історичного розвитку, преса, як галузь суспільно-політичної діяльності пройшла кілька щаблів. Умовно їх можна представити так:

Перший щабель. Виникнувши в першій половині XVII століття з інформаційних потреб суспільства й будучи первісно спрямована на їх забезпечення⁴¹, журналістика дуже швидко викликала жвавий інтерес політичних діячів, які зрозуміли, що за її допомогою можна маніпулювати громадською свідомістю й управляти масовими емоціями. А відтак успішно боротися за владу, а потім і утримувати її. Другий щабель. У XIX столітті ці спокусливі для політиків властивості журналістики спричинилися до захоплення її в сферу політичних інтересів, з'єднання преси з політикою. Загальних інформаційних видань майже не залишилось, журналістика з'єдналася з публіцистикою і стала головним руслом її розвитку. Будь-яка газета чи журнал декларували свою партійність (чи протопартійність), читачі були добре зорієнтовані в політичних очікуваннях і передбачати наперед, яку позицію займе те чи інше періодичне видання щодо певної проблеми. На теренах Росії, куди входила більша частина українських земель, апогей політичної журналістики припав на XX століття, коли журналістика була перетворена на коліщатко і гвинтик у здійсненні в Радянському Союзі політики комуністичної партії. Третій щабель. Служінням фашистським та більшовицькому режимові партійна журналістика була цілковито скомпрометована в очах світової спільноти. Замовчування в радянській пресі голодомору 1932-1933 років, репресій проти української інтелігенції в 1930-х роках, численних порушень прав людини в повоєнному світі виявили кричущу несумісність такої поведінки з первісними функціями журналістики. До неї спочатку у центральноєвропейських країнах колишнього соціалістичного табору, а із знищенням СРСР і на східноєвропейських теренах почав повертатися ідеал загального видання, що головною метою проголошує не пропаганду і агітацію, а правдиве інформування громадян про об'єктивні факти дійсності і на підставі цього формування громадської думки. Незважаючи на затяжний перехідний стан українського суспільства, у розвитку нашого інформаційного простору все ж виразно намітилися ознаки третього періоду. Партійні і державні видання в Україні продовжують існувати, як наявні вони і в інших країнах світу, але вони явно програють на іформаційному ринку конкурентну боротьбу загальним газетам і журналам.

Саме до них схилилися читацькі симпатії, їх обрав сам народ,

⁴¹ Див. про це у праці: Михайлин 1. Л. Історія української журналістики. Книга перша: Підручник. - X.: ХІФТ. 2000. — С. 4-15.

проголосувавши за них частинкою своєї праці, матеріалізованою в гривнях, які він сплачує за право читати улюблене періодичне видання. Концепція агітаційної газети сьогодні виявляється цілком витісненою концепцією інформаційного періодичного видання. Службова журналістика замінюється на таку, що має самодостатнє значення й функції. Вона перестає бути засобом масової інформації. Нові можливості для демократизації засобів масової інформації відкрились в Україні після здобуття нею незалежності. Влада, що проголосила курс на демократію, змушена була заявити про демократизацію ЗМІ. Фактори, що це обумовлювали:

-демократичні ЗМІ - визначальна ознака загальної демократії саме вони здатні переконати і вітчизняну і світову громадську думку, в тому, що Україна стала на шлях демократизації;

- демократичні ЗМІ дозволяють мати найширшу інформацію про події, процеси в суспільстві, без чого влада неї може діяти зважено;

— демократичні ЗМІ сприяють залученню громадян до активної політичної діяльності, до участі в самоврядуванні, що є складовою процесу державотворення, чим стали займатись владні органи. У Радянському Союзі такі репресії набули масового характеру і призвели до загибелі мільйонів найбільш талановитих громадян. На тлі цих історичних подій сучасна економічна залежність преси від засновників виглядає цілком іншого рівня проблемою, не пов'язаною із загрозою для життя цілого журналістського корпусу країни. Проблемою, яка підлягає розв'язанню і швидше чи пізніше буде розв'язана в нашому суспільстві. Україна, у силу специфічних внутрішніх умов, лише зараз опановує модель соціально відповідальної журналістики. Вихід суспільства з економічної кризи, який уже розпочався, стимулюватиме появу купівельно спроможного читача, а відтак і зростання накладів газет, що уможливить їх незалежне існування і опанування тим рівнем свободи, яким володіють журналісти суспільно-політичних видань розвинених держав світу.

в) Роль суспільно-політичних видань у демократичному суспільстві та становленні громадянської думки

“Громадянське суспільство” – поняття, символічне поле, розгалуження соціальних інститутів, практик та цінностей, яке охоплює комплекс основних соцієтальних характеристик та параметрів суспільної життєдіяльності, яка відокремлена від держави і є само-організованою. Це – комплексний соціокультурний та суспільно-політичний феномен, який включає в себе наявність та розвиненість:

• соціальних інститутів (незалежні медіа; громадська думка; добровільні асоціації та об’єднання громадян; принцип верховенства права, реалізований в рівності громадян перед законом та в реальному доступі громадян до правової справедливості; структурована та інституалізована політична опозиція; системи зовнішнього громадського контролю за владою на всіх рівнях, парламентські комісії, парламентські та громадські аудиторсько-контрольні комісії; правозахисні організації – “сторожові собаки суспільства”),

• соціальних практик (суспільна активність громадян, що не обмежується участю у виборах; громадські рухи; ініціативні групи; громадянська залученість до добровільних суспільних, почасти неформалізованих та “віртуальних” (наприклад, через інтернет-лист) об’єднань; поінформованість – знання місцевих та загальнонаціональних новин; правова культура та вміння застосовувати правозахисну та судову систему; діяльність незалежних правозахисних недержавних організацій; лобіювання суспільно-значимих ініціатив)

• суспільних цінностей та чеснот (плюралізм, толерантність, довіра до співвітчизників та суспільних інститутів, здатність до компромісів без втрати гідності, самоповага, ввічливість, громадська солідарність та взаємодопомога).

Дослідники відзначають такі наріжні принципи громадянського суспільства як плюралізм, публічність, легальність, сприйняття та повага до прав особистості. Характерною особливістю суспільств, що розвиваються по демократичному шляху виступає проблема формування громадянського суспільства. Засоби масової інформації мають особливе значення в контексті громадянського суспільства. ЗМІ, а особливо суспільно-політичні видання, виступають тим медіумом-посередником, який як раз і здійснює зв’язок поміж державою та суспільством. Незалежні видання втілюють та репрезентують громадську думку як соціальний інститут і як “четверта влада” здійснюють функції спостерігача та контролера законодавчої, виконавчої та судової влади. Важливість суспільно-політичних видань для громадянського суспільства полягає також в створенні символічної публічної сфери – уявної загально-громадської трибуни, яка може слугувати для висловлення та лобіювання суспільних та місцевих інтересів.

Громадська думка, що формується з допомогою суспільно-політичних видань, — це не лише певні погляди, оцінки. Вона здатна виходити в русло дії, проявлятися в певних вчинках, на практиці. Адже, ставши на певну позицію, люди, об'єднані цією позицією, починають діяти, використовуючи різні форми та засоби (демонстрація, пікетування, страйк, збори, голосування на виборах і т.ін.). У зв'язку з цим влада не може бути байдужою до громадської думки: вона неодмінно враховує (повинна враховувати!) її, тому що за думкою слідує дія, яка нерідко спрямовується проти влади. Саме тому влада завжди намагалася стримувати та керувати саме суспільно-політичною пресою, яка має неабиякий вплив на громаду і може призвести до неочікуваних наслідків.

Проаналізувавши всі ці фактори, можна визначити декілька основних важелів впливу суспільно-політичної преси на формування громадської думки:

Перший важіль - професійно-журналістський

Готуючи публіцистичний виступ, журналіст збирає факти, спостерігає події, цікавиться судженням людей, причетних до визначеної для виступу проблеми. Може статись (і так воно звичай буває) в ході розмов, журналістського розслідування автор майбутнього виступу почує різні думки, в тому числі протилежні: вони можуть бути відображенням навіть різних громадських думок. І тоді настає найвідповідальнішій етап творчості: необхідно розібратися в розмаїтті думок, віддати перевагу (враховуючи, звичайно, і свої погляди) тій думці, що переважає, і забезпечити тим самим поширення цієї думки, набуття нею статусу громадської.

Другий важіль — використання матеріалів соціологічних досліджень.

Такі дослідження проводяться найчастіше спеціалізованими як центральними так і місцевими організаціями. Іншого способу обнародувати результати, як не через ЗМІ, у них немає. Однак політичні видання не обов'язково просто дублюють отримані дані, вони, звичайно, використовують їх вибірково, як правило, коментують; зважають при цьому на те, хто замовник дослідження.

Вплив висновків соціологічних досліджень, оприлюднених у виданнях, залежить:

• від кількості респондентів, задіяних в опиті (чим більша кількість, тим більше довіри у реципієнта інформації до результатів опитування - в бік переважаючих результатів);

• від престижу соціологічної інституції (результати якої саме дослідницької установи використовують, коментують ЗМІ - загальнодержавної чи приватної);

• від того, яке видання обнародує і коментує результати дослідження (якщо це поважане "Дзеркало тижня" - вплив більший, якщо вузькопартійне чи залежне від адміністрації - вилив інший; в другому випадку - на частину населенням.

Третій важіль — використання виступів позаштатних авторів, листів читачів. Вплив цієї категорії на формування громадської думки визначається такими факторами:

• позаштатний автор, будучи членом певного колективу, соціальної групи, політичної партії, виражає через друковане видання не лише свою особисту думку, але й громадську, суспільно значущу;

• їхні виступи можуть викликати у читача навіть більше довіри, ніж виступи журналістів, тому що це виступи з одного з реципієнтом інформації середовища;

• особливо посилюється вплив, якщо позаштатний автор знайома реципієнту громадсько-політична постать - займає авторитетну в очах населення посаду.

Ці переваги красномовно засвідчують корисність і необхідність широкого залучення позаштатних авторів до участі в газетах, тим паче, якщо вона намагається вплинути на думку громади. Низький ступінь довіри громадян до усіх ЗМІ, зокрема сусільно-політичних, в Україні, на жаль, підтверджує, що українські медіа у переважній своїй масі не наблизились до ролі соціального інституту громадянського суспільства. Збереження критичного ставлення українських громадян до національних суспільно-політичних видань є, водночас, позитивним індикатором, адже показує суспільне незадоволення роботою ЗМІ та наявність вірного “громадянського інстинкту” щодо того, якими ЗМІ повинні бути і якими вони поки що не є в Україні – об’єктивними, економічно незалежними, соціально-критичними, такими, що прагнуть до висловлення суспільного інтересу. Зустрічні тенденції підвищення рівня довіри та зниження недовіри до ЗМІ в період з 1997 по 2000 рр. були згорнуті в останній період. Причиною цього можуть бути незадовільне та однобічне висвітлення діяльності опозиції у період української політичної кризи від кінця 2000 р., а також загострення боротьби за владу конкуруючих політичних угруповань в контексті парламентських виборів 2002 р.