144521 (Ціни і ціноутворення у будівництві)

ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Кафедра «Економіка підприємства»

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Ціни і ціноутворення у будівництві

(для студентів спеціальності 7.050107 Економіка підприємства)

Макіївка 2003р.

Вступна лекція

1. Предмет, задачі і мета вивчення курсу

Метою вивчення дисципліни є глибоке вивчення теорії і практики ринкового ціноутворення.

Предмет і задачі курсу. Предметом є вивчення закономірностей ринкової економіки, що враховуються при встановленні цін, а також процесів і методів ціноутворення.

Задачею є освоєння основних понять і економічних категорій, що використовуються в ціноутворенні, вивчення сутності ринкової ціни, понять попиту та пропозиції, політики ціноутворення.

Ціноутворення являє собою процес формування ціни на чи товар послугу. Мають місце в основному двох систем ціноутворення: 1) централізоване, котре припускає формування цін державними органами на основі витрат виробництва і звертання і 2) ринкове, засноване на базі взаємодії попиту та пропозиції.

Ціни і ціноутворення є одним із ключових елементів ринкової економіки. Ціна це складна економічна категорія, у якій перетинаються практично всі основні проблеми розвитку економіки, і суспільства в цілому. У першу чергу це відноситься до виробництва і реалізації товарів, формуванню їхньої вартості, до створення, розподілу і використанню валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу.

Ціна є однієї з найбільш складних економічних категорій. Для її правильного розуміння необхідно мати представлення про те, що лежить в основі ціни, які об'єктивні економічні закони впливають на процеси ціноутворення і рух цін. Ціна окремого товару може відхилятися від його вартості під впливом випадкових ринкових факторів.

Існують дві основні теорії ціни. На думку прихильників однієї теорії, ціна товару виражає його вартість. Прихильники іншої теорії вважають, що ціна товару являє собою суму грошей, що покупець готовий заплатити за товар визначеної корисності.

Розробка теорії ціни відноситься до ранньої стадії розвитку капіталізму. Для цієї стадії була характерна витратна теорія ціни, яскравими представниками якої були Вільям Петті, Адам Сміт і Давид Рікардо. Саме вони заклали основи вартісної теорії ціни, відповідно до якої вартість товару визначається кількістю праці, необхідного для його виробництва.

Прихильником вартісної теорії ціни був К. Маркс із його навчанням про абстрактну працю як об'єктивної субстанції вартості. Сутність цієї концепції полягає в наступному: товар має, вартість і ціну.

Вартість - це втілені в товарі суспільно корисні витрати праці, але не всякі, а тільки відповідні середньої (для даного періоду) умовам, вмілості й інтенсивності праці.

Оскільки всякий товар є результат праці, те це робить усі товари якісно однорідними, а отже, порівнянними і порівнянними. При такому підході праця, втілена в товарах, також стає якісно однорідним, працею «узагалі», позбавленим конкретики. В економічній теорії така праця прийнята називати абстрактним.

Інша концепція пояснює ціну товару сумою грошових витрат у найкращому варіанті використання виробничих ресурсів. У цьому випадку ринкова ціна товару залежить не стільки від витрат виготовлювача, скільки від оцінки корисності таких витрат покупцем. При цьому ціна є самостійною внестоїмостною величиною, для визначення якої оцінка покупця більш значима, чим витрати виробника.

Задача сучасної економічної теорії полягає в тім, щоб синтезувати обидва підходи до ціноутворення, сполучивши в ціні «об'єктивність» (вартість) і «суб'єктивність» (корисність) товару.

Кількісне визначення витрат на виробництво і реалізацію товарів і послуг було і залишається об'єктивною потребою і реальністю в будь-якій суспільно-економічній формації.

Процес формування витрат в умовах ринкових відносин відбувається на базі ринкових цін і вимагає відшкодування усіх витрат, зв'язаних зі здійсненням процесів виробництва і реалізації товарів за рахунок доходів, отриманих від їхнього продажу.

Фірми, що не забезпечують такі умови, розоряються і гинуть, а їхнє місце займають інші фірми, що мають більш низькі витрати на виробництво і реалізацію товарів. Вони одержують більш високі доходи, що забезпечують їм умови для здійснення нормального процесу відтворення.

2. Інформаційна база курсу

1. Александров В.Г. Ціноутворення в будівництві. –Спб.: Питер, 2001. –352с.

2. Цацулін А.Н Ціноутворення в системі маркетингу. - М.: Інформаційно-видавничий будинок “Філін” 1997. –296с.

3. Ціни і ціноутворення. Підручник для вузів 3-і изд. Під. ред. В.Е. Есіпова: -Спб: Видавництво «Питер», 1999. –464с.

4. Ціни і ціноутворення. Підручник для вузів. Під. ред. И.К. Салімжанова. – М.: ЗАТ «Фінстатінформ», 1999. –224с.

5. Шуляк П.Н. Ціноутворення. Учбово-практичний посібник. 3-і изд. перераб. і доп. -М.: Видавничий будинок «Дашков і Ко», 2000. –192с.

3. Функції ціни

Ціна виконує різні економічні функції: облікову, розподільну, стимулюючу і регулюючу.

Облікова функція забезпечує еквівалентність обміну, тобто виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) за інших рівних умов забезпечує відшкодування витрат на виробництво і реалізацію, а також утворення прибутку в розмірі, що дозволяє удосконалювати і розвивати виробництво, підвищувати життєвий рівень працівників. Цю функцію ціни виконують завжди. Знаючи, у що обходиться та чи інша продукція, можна за допомогою цін порівнювати різні її види, а також виражати в грошовому вимірі будь-яка кількість продукції і послуг.

Розподільна функція складається в розподілі доходу між виробниками і споживачами. Якщо ціна товару вище його вартості, то виробник відшкодовує свої витрати і дістає прибуток. Якщо ж ціна нижче вартості, то виробник працює собі в збиток. Отже, розподільна функція ціни виражає напрямок розподілу - на користь чи виготовлювача споживача.

Стимулююча функція. Суть її полягає в тому, що підвищені ціни стимулюють підприємства до випуску прогресивних і дефіцитних видів продукції, а знижені — до зняття з виробництва застарілої продукції.

Регулююча функція виражається в балансуванні попиту та пропозиції. У тих випадках, коли немає можливості досягти відповідності попиту та пропозиції шляхом зміни обсягу чи виробництва це недоцільно, у цьому випадку використовується інструмент ціни. У машинобудуванні він застосовується як стосовно засобів виробництва (наприклад, знижені ціни на сільськогосподарську техніку), так і стосовно споживчих товарів тривалого користування (наприклад, підвищені ціни на легкові автомобілі).

Функції цін взаємозалежні й утворять єдину систему, хоча їхня дія багато в чому взаємно перекривається, чим порозуміваються труднощі практичного ціноутворення.

Тема 1. Витрати виробництва, витрати підприємства

1. Поняття собівартість продукції і її економічна сутність

Витрати суспільної праці, у грошовому вираженні, утворять витрати виробництва, що існують завжди незалежно від суспільної форми виробництва. Важливо з'ясувати, хто несе ці витрати.

З позицій суспільства витрати виробництва рівні повними, тобто суспільно необхідним витратам праці.

З позицій підприємства до складу витрат входять лише витрати на сировину і матеріали, паливо й енергію, амортизацію основних засобів, витрати на оплату праці. Іншими словами, витрати підприємства включають частина витрат суспільно необхідної праці на виробництво товарів і тому менше витрат суспільства на величину прибавочного продукту.

У реальному економічному житті індивідуальні витрати окремих підприємств можуть відхилятися від рівня суспільно необхідних витрат праці: якщо вони перевищують цей рівень, виходить, підприємство збиткове. В умовах ринкової економіки збиткові підприємства і фірми розоряються, а в умовах планової - знаходяться на дотації держави. Підприємства, що мають витрати нижче суспільно необхідних, збагачуються. У тому випадку, коли витрати підприємства знаходяться на рівні суспільно необхідних витрат праці, воно тільки відшкодовує свої витрати, не маючи можливості накопичувати засобу для розвитку виробництва і поліпшення соціального стану своїх працівників.

Витрати підприємства виступають у формі собівартості продукції. Собівартість продукції виділяється з її загальної вартості як особлива економічна категорія.

Кожне підприємство незалежне від форми власності повинне відшкодовувати затрачувані їм ресурси в розмірі собівартості, щоб мати можливість безперебійної роботи.

Підприємства (фірми), що займаються виробничою діяльністю, визначають витрати виробництва, а фірми, що здійснюють збутову, постачальницьку, торгово-посередницьку діяльність - витрати звертання.

Конкретний склад витрат, що можуть бути віднесені на витрати виробництва і звертання, практично у всіх країнах регулюється законодавчо. Це зв'язано з особливостями податкової системи і необхідністю розрізняти витрати підприємства (фірми) по джерелах їхнього відшкодування ( що включається в собівартість продукції і, отже, що відшкодовується за рахунок цін на неї, і відшкодовувається з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів).

В Україні діє положення про складі витрат виробництва (обороту) на підприємствах і в організаціях.

Постановою Кабінету Міністрів України № 473 від 26.04.96 р. затверджене "Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості". Воно встановлює єдині принципи формування витрат на виробництво для підприємств України незалежно від форм власності.

Собівартість - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво і збут продукції, виконання робіт і надання послуг.

Оскільки собівартість відбиває тільки поточні витрати на виробництво і збут продукції (робіт, послуг), то цим вона принципово відрізняється від одноразових капітальних вкладень (інвестицій), що створюють основні фонди. Це означає, що за рахунок собівартості не можна поповнювати запаси, створювати ресурси.

Для планування, обліку й аналізу господарської діяльності, виявлення джерел зниження і прогнозування собівартості витрати класифікуються в групи, однорідні по визначеній ознаці.

При визначенні витрат на виробництво по підприємству (фірмі) у цілому вони групуються по їхньому економічному змісту.

Виділяються наступні елементи витрат:

• матеріальні витрати (за винятком вартості оборотних відходів),

• витрати на оплату праці,

• відрахування на соціальні заходи,

• амортизація основних фондів,

• інші витрати.

До матеріальних витрат відноситься вартість:

• сировини і матеріалів, що здобуваються в сторонніх підприємств і організацій і входять до складу виготовленої продукції, утворити її основу, чи є необхідним компонентом при виготовленні продукції (робіт, послуг);

• покупних матеріалів, що комплектують виробів і напівфабрикатів, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу, підлягають чи монтажу додатковій обробці на даному підприємстві, використовуються для упакування чи продукції для інших виробничих чи господарських нестатків, а також запасних частин для ремонту устаткування, інструментів, пристосувань, інвентарю, приладів, лабораторного устаткування й інших засобів праці, що не належать до основних виробничих фондів;

• придбаних у сторонніх підприємств і організацій палива й енергії усіх видів, затрачуваних на технологічні й інші виробничі потреби підприємства (фірми);

• робіт і послуг виробничого характеру, що виконуються сторонніми чи підприємствами структурними підрозділами підприємства і не належать до основного виду діяльності.

До витрат на оплату праці відносяться:

• заробітна плата працівників за виконану роботу, обчислена по тарифних ставках, посадовим окладам і командировочним розцінкам згідно прийнятим на підприємстві (фірмі) системам оплати праці;

• надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів у розмірах, передбачених законодавством;

• оплата відповідно до чинного законодавства щорічних відпусток, перерв у роботі матерів для годівлі дитини, оплата праці працівників молодше вісімнадцяти років при збереженні тривалості їхнього робочого дня, оплата часу, зв'язаного з виконанням державних обов'язків і проходженням медичних оглядів;

• одноразові винагороди за вислугу років відповідно до чинного законодавства;

• оплата навчальних відпусток працівникам, що учаться на заочних відділеннях професійно-технічних і вищих навчальних закладів, у заочній аспірантурі, відповідно до чинного законодавства;

• інші витрати, що відповідно до встановленого порядку включаються у витрати на оплату праці.

До відрахувань на соціальні заходи відносяться обов'язкові відрахування по встановленим законодавством нормам на державне соціальне страхування, у пенсійний фонд і фонд по безробіттю від витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг). Розмір відрахувань на фінансування заходів щодо реалізації Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи" також визначається по встановлених нормах від витрат на оплату праці.

Амортизація основних фондів включає суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів, обчислену від їхньої балансової вартості по затвердженим у встановленому порядку нормам, включаючи також прискорену амортизацію їхньої активної частини.

До інших витрат відносяться:

витрати на оплату відсотків за короткострокові кредити банків;

платежі по обов'язковому страхуванню майна підприємства, що входить до складу виробничих фондів;

оплата послуг банків за виконання відповідно до укладених договорів торгово-комісійних операцій із платіжними документами;

податки, збори й інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством;

оплата послуг зв'язку й інших витрат, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), але не відносяться до раніше перерахованих витрат.

Таке угруповання використовується для складання кошторису витрат у цілому по підприємству (фірмі), а також для розрахунку бізнес-планів фірм, і приводиться в звітності в обсязі, що охоплює усі витрати даного періоду, незалежно від того, що деяка частина з них може бути не зв'язана безпосередньо з діяльністю по виробництву продукції.

2. Види собівартості продукції