Зміст

Вступ 2

Розділ І. Історико-культурне тло розвитку українського мистецтва радянської доби 6

1.1 Особливості художнього процесу в Україні 1920-1950 років 6

1.2 Українське народне мистецтво в контексті художньої культури 10

Розділ ІІ. Витоки та особливості стилю Катерини Білокур 16

2.1. Катерина Білокур – видатна народна майстриня України 16

2.2 Світоглядно-естетичні принципи творчості К. Білокур 23

Розділ ІІІ. Жанрова палітра творчості Катерини Білокур 30

3.1 Натюрморт-фантазія 30

3.2 Пейзаж-фантазія Катерини 44

3.3 Портретний жанр 61

Висновки 63

Список використаної літератури 65

Додаток. Ілюстрації

2. Вступ

Життя і творчість Катерини Білокур є складовою частиною мистецтва України. Художня спадщина відомої народної майстрині вирізняється самобутністю і неповторністю. Вона вражає своєю органічністю поєднання професійного і народного. Рідкісний талант Катерини Білокур проявився у декоративному розписі. Унікальне за своїми художніми якостями відтворення форм живої природи становить гордість національної культури України і прикрашає зали багатьох музеїв світу.

Роки життя художниці припадають на ХХ століття, що увібрало в себе революції, братовбивчі й світові війни, голодомор і голокост, знеособлення людської індивідуальності і, водночас, лицемірно гучні військові, фізкультурні свята, декади, всесоюзні народні виставки. Були у минулому столітті спалахи визначних світових талантів, знакових подій в житті людства і серед них – народження 1900 року в селянській родині Катрі Білокур, життєвий і творчий подвиг якої не має аналогів у світовому мистецькому обширі.

Ім’я Катерини Білокур, самобутньої художниці, яка зберегла в своїх картинах небачену красу української природи, щедру плодючість її землі, вписало в історію українського народного мистецтва. Відомо, що великі шедеври мистецтва виростають з невтомної праці їх авторів. Катерина Василівна відзначалася феноменальною працьовитістю. Художниця як художньо обдарована особистість відзначалася високим рівнем чутливості, тобто відкритості сприйняття навколишнього світу. Ця властивість тісно пов’язана з емоційністю, особливостями переживання.

Життєвий та творчий шлях художниці був складним. Дитинство пройшло у злиднях, навчатися у школі їй не довелося, тому освіту здобула самотужки. Але пристрасть до малювання не лишала її, вона уважно вивчає живу природу, придивляється до кожної квітки, кожного стебельця. Так поступово збагачується враженнями, проникає в складні художні принципи, відкриваючи для себе таємниці техніки живопису.

Актуальність дослідження: нині коли знову осягаємо і осмислюємо все зроблене Катериною Білокур стає очевидним, що творчість цієї художниці-самоука варта не лише емоційних захоплень і лірико-патетичних вихвалянь, а й наукового вивчення.

Те, що 1950-ті роки здавалося елементарно красивим та уявлялося здобутком тогочасного сьогодення, тепер вбачається складним, багатоплановим укоріненням в глибинних основах буттєвості. Це явище закономірне для справжнього мистецтва. Велика художниця прозріває у майбутнє, її творчість стає відкриттям і надбанням наступних поколінь.

Отже, сучасні завдання історії мистецтва вимагають всебічного аналізу творчості народної мисткині, напрацьованого методологічного інструментарію для подальшого їх застосування у сфері вивчення явищ народного мистецтва. Адже в українському мистецтві не існує узагальненої систематизації наукового доробку вчених стосовно вивчення життя та творчості Катерини Білокур, окрім локальних досліджень.

Тому постає нагальна необхідність проведення системного вивчення даної проблематики.

Стан вивчення досліджуваної проблеми: творчості визначної української художниці присвячено безліч публікацій. Визнання прийшло до Катерини Білокур пізно, на 40-му році життя. Поєднання живописного й епістолярного дару Катерини Білокур визначило напрями висвітлення творчості художниками, мистецтвознавцями, журналістами.

Красномовним є вже самий бібліографічний список із „залпами” статей до ювілейних дат. Статті Леоніда Новиченка [38] Володимира Яворівського [62]. Наприкінці 1940-х років прояви цікавості до Білокур мають епізодичний характер. У 1950-ті роки з’являється стаття майбутнього довголітнього біографа мисткині В. Г. Нагая [42].

Серед дослідників творчості Катерини Білокур слід виділити А.Макарова [40], Л.Драча, М. Кагарлицького [31]. У 1978 році з’явилася надзвичайно вагома для історіографії творчості Білокур книга Ірини Конєвої, яка подала цілком новий погляд на спадщину майстрині.

Серед праць, присвячених дослідженню творчості Катерини Білокур, треба відзначити А. Загайко [24], М. Куницька, Є. Оцевич. Науковий інтерес вчених передусім спрямований на аналіз композицій народної майстрині, в яких вона відтворювала «незбагненний світ природи» [51, с.184].

До сторіччя з дня народження Білокур вийшли в світ чергові книги М.Кагарлицького [41], О.Самолевської, І.Чварова, О.Білишко, О.Стрижевського та багато інших. Варто зазначати, що хоча творчість Катерини Білокур не обділена увагою вчених, на сьогодні немає ґрунтовного дослідження, яке б розкривало незвичайне обдарування майстрині відтворювати красу української природи.

Мета дослідження: вивчення мистецької спадщини Катерини Білокур, яка представляє органічний синтез народної і професійної творчості у царині декоративного розпису.

Завданням дослідження є:

• аналіз історико-культурних умов розвитку українського мистецтва 1920-1950-х років, в тому числі й розвитку народного мистецтва;

• розкрити світоглядно-естетичні засади творчості Катерини Білокур;

• висвітлити особливості стилю народної майстрині;

• з’ясувати специфіку трактування жанру у творчості Катерини Білокур;

• систематизувати творчість Катерини Білокур та проаналізувати її доробок.

Об’єктом дослідження є: живописні композиції Катерини Білокур, які є складовою українського декоративного мистецтва ХХ століття

Предметом дослідження є: особливості художнього мислення народної майстрині Катерини Білокур.

Межі дослідження: 1920 – 1960 рр. розвитку української культури та народного мистецтва.

Медотологічною основою роботи є: синтез культурологічного та мистецтвознавчого підходів до аналізу проблем народної творчості. У дипломній роботі використано наступні методи дослідження:

• історичний метод;

• метод мистецтвознавчого аналізу;

• метод порівняльного аналізу;

• метод типологічного та стилістичного аналізу живописних творів;

Практична значимість роботи: матеріали дослідження можна використовувати при читанні навчальних дисциплін для студентів мистецтвознавців, а саме у курсі „Історії мистецтва України”.

Структура дипломної роботи: визначається метою, завданням, логікою дослідження й має такий вигляд: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел та додаток з ілюстраціями.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, об’єкт, прикмет дослідження, поставлено конкретні завдання щодо розгляду творчості Катерини Білокур.

У першому розділі розкривається історичне тло розвитку культури та мистецтва України в період встановлення радянської влади.

У другому розділі аналізуються естетико-стильові особливості творчості Катерини Білокур як народної майстрині.

Третій розділ акцентує увагу на особливостях трактування жанру у творчості Катерини Білокур, яка самотужки проникла в малярський процес і зуміла створити роботи, котрі не мають аналогів у мистецтві.

У висновках подаються узагальнення щодо проблематики дослідження. Список літератури включає понад 60 джерел.

Візуальний ряд складає 57 ілюстрацій.

2. Розділ І. Історико-культурне тло розвитку українського мистецтва радянської доби

   2. 1.1 Особливості художнього процесу в Україні 1920-1950 років

Встановлення радянської влади в Україні проходило під гаслами соціальної справедливості та інтернаціоналізму. Їх абсолютизація при одночасному ігноруванні природного прагнення пригнічених раніше народів до самовизначення та утвердження незалежних держав ставали під сумнів міцність і довговічність.

Саме в 20-ті роки комуністична партія жорстоко придушувала будь-які прояви національної специфіки як ворожої „інтернаціональній пролетарській справі”. Нищівній критиці піддавалися комуністи, які виступали на захист національних інтересів союзних республік, відстоювали право на вільний розвиток економічного, культурного і духовного життя всіх народів. У країні такими були члени РКП(б) – ВКП(б), колишні члени Української комуністичної партії та інші, яким офіційною пропагандою було навішено ярлик націонал – комуністів [11, c.38].

Як і в літературі, музиці, театрі та інших галузях культурного будівництва мистецький рух у цей період був відносно вільним і мало регламентувався. Партія намагалася поступово прибрати митців до своїх рук.

Першим кроком у цьому напрямку стала організація державного керівництва мистецтву. При Наркомосі було створено всеукраїнський відділ мистецтв, зокрема комітетами: образотворчого мистецтва і старовини. У його відділеннях передавалися всі історичні та мистецькі цінності, було націоналізовано музеї, музейні колекції. Сюди ж перейшла Українська Академія мистецтв. Поряд з вивченням класичного мистецтва актуальним стало мистецтво пропаганди, що слугувало включно інтересам партії. Це політичні плакати, сатирична графіка, наочна агітація [20, c. 15].

Помітний влив на розвиток мистецтва справляла створена Асоціація художників Червоної України, яка головною своєю метою проголосила відбиття сучасності.

Групою, що цікавилася передовим модерним малярством, було Об’єднання сучасних Митців України, організоване А. Петрицький [28, c. 494].

Розпочалося становлення станкового живопису, до якого митці формалістичного спрямування ставилися негативно. До кращих належать твори Ф. Кричевського. Триптих „Життя” (1928) приніс художнику визнання на міжнародній виставці у Венеції. Високим рівнем відзначаються також його полотна „Довбуш” та „Переможці Врангеля”. У станковому живописі працював М. Самокиш. Він написав полотна „Бій Богуна з польським магнатом Чернецьким”, „Бій за прапор”, „Атака” та ін. Багато художників присвятили свої картини темам індустріалізації країни. Окреме місце в розвитку українського портрета займає творчість А. Петрицького, який у 1932-1933 рр. виконав близько 150 портретів український письменників та діячів культури і мистецтва. У жанрі пейзажу працювали митці старшого покоління. Багато зробив для його розвитку М. Бурачек, якого називали „співцем української природи” [25, c.22].

Живопис Галичини насамперед представляли художники І. Труш, О. Новаківський, П. Холодний, О. Курилас, Л. Гец, А. Монастирський, О. Кульчицька, Я. Музика, М. Бутович та ін. [21.c-16].

Успішно розвивалася графіка; популярними стають офорт, гравюра на дереві, ліногравюра та літографія. Досягає нових вершин мистецтво оформлення книги, що було викликано збільшенням обсягу книгопродукції України. Крім І. Їжакевича, О. Сластьона, які раніше працювали в цьому напрямку, великих успіхів досягли митці школи Г. Нарбута – Л. Лозовський, М. Кирнарський, Л. Хижинський, М. Алексєєва. Виконувані ними ілюстрації та обкладинки досить повно розкривали зміст і стилістику літературного твору [21, c.14].

Буквально з перших днів революції скульптори включилися до реалізації плану монументальної пропаганди, проголошеної в декреті від 14 квітня 1918 року „Про зняття пам’ятників, споруджених на честь царів та їх слуг і вироблення проектів пам’ятників Російської соціалістичної революції”. У списку, доданому до декрету, було зазначено осіб, яким передбачалося встановити пам’ятники першочергово; серед них були прізвища двох геніїв українського народу – Т. Г. Шевченка та Г, с. Сковороди. Ці пам’ятники були встановлені в Москві – за проектом С. Волнухіна, у Ленінграді – за проектом латвійського скульптора Т. Тільберга [16, c.48]. В Україні також починається реалізація монументальної пропаганди – встановлюється погруддя Т. Шевченка у Києві і Ромнах. Пізніше споруджуються стаціонарні пам’ятники Кобзареві в Києві(1939), Каневі (1939), Харкові (1935). Б.Кратко виконав погруддя Г. Сковороди, встановлене у с. Сковородинівці. О, сокол – автор монументу „Розкутий Прометей”, встановленого у Дніпродзержинську [16, c.42].

Трагічною сторінкою української історії у 1930 роки стала суцільна колективізація села, метою якої були ліквідація приватної власності на землю і створення колективних господарств. Людей насильно відправляли в колгоспи, відбирали землю усуспільнювали худобу. Як наслідок було підірвано сільськогосподарське виробництво, ліквідовано економічну самостійність селянства, знищено талановитого і працьовитого господаря, якого визнано головним ворогом соціалістичного будівництва. Зникла матеріальна зацікавленість у результатах праці, атрофувалось почуття хазяїна. Така політика більшовиків щодо селян значною мірою сприяла виникнення голоду 1932-1933 рр. в Україні.

В ці роки в образотворчому мистецтві Постановою ЦК ВКП(б) „Про перебудову літературно-художніх організацій” ліквідовано численні мистецькі угрупування і на їх місці створено єдину Спілку радянських художників України. Наприкінці 1938 р. відбувся Перший з’їзд художників України. На ньому було проголошено підсумки „боротьби” за ідейну чистоту мистецтва, виховання нових кадрів, ліквідації формалізму в мистецтві [61,c.50].

В українське мистецтво приходять молоді митці, завойовує популярність тематична картина, героями якої були сучасники і події сьогодення. Найпомітнішими стали полотна „Переможці Врангеля” Ф.Кричевський, „Кадри Дніпробуду” К. Трохименко, „Дорога в колгосп” М. Бурячека, „Щорс в бою під Черніговом” М, самокиша та інші [61, c.53].