Зміст

Вступ

Розділ 1. Теорія девіантної поведінки

1.1 Історія девіантної поведінки

1.2 Поняття "норми" і його зв'язок з девіантною поведінкою

1.3 Форми і засоби соціального контролю корекції поведінки індивідів і груп

Розділ 2. Основні форми девіантної поведінки

2.1 Злочинність

2.2 Алкоголізм

2.3 Наркоманія

2.4 Суїцид

2.5 Проституція

Розділ 3. Соціологічний аналіз молодіжної наркоманії в Україні

3.1 Фактори, що впливають на поширення наркоманії в Україні

3.2 Аналіз рівня поширення наркоманії у південному регіоні України

3.3 Порівняльний аналіз епідеміологічної ситуації поширення наркотиків у Харківському регіоні та в Україні в цілому

Висновок

Список використаної літератури

Аннотация

Annotation

Анотація

Вступ

Тенденція до відхилення від загальноприйнятих правил поведінки має давню історію, вона з'явилася одночасно з зародженням людства. Уже тоді суспільство ставило на її шляху якісь перешкоди, що утримували людей від учинків, що суперечать уявленням людей про правила поведінки. Спочатку такими обмеженнями стали міфи і заборони - табу. Надалі поняття про дозволене і недозволене змінювалися, складалися інші правила. Тривалий час визначені правила встановлювала релігія. Поступово, у міру розвитку людського суспільства, стали формуватися і більш стійкі правові, моральні позиції людей стосовно девіантної поведінки.

Практично все життя будь-якого суспільства характеризується наявністю відхилень. Відхилення, або як вони називаються науковим терміном - девіації присутні в кожній соціальній системі.

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбала в останні роки масовий характер і поставила цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

Динамізм соціальних процесів у період трансформації, кризова ситуація в багатьох сферах громадського життя, аномічний стан українського суспільства, неминуче приводять до збільшення девіацій, що проявляються в поведінкових формах, що відхиляються від норм. Поряд з ростом позитивних девіацій (політична активність населення, економічна заповзятливість, наукова і художня творчість) підсилюються девіації негативні - насильницька і корислива злочинність, алкоголізація і наркотизація населення, підліткова делінквентність, аморальність. Зростає соціальна незахищеність громадян. У цих умовах об'єктивно підвищується попит на наукові дослідження девіацій, їхніх форм, структури, динаміки взаємозв'язків.

Об'єктом даного дослідження є українське суспільство.

Предметом дослідження - девіантна поведінка та її форми.

Мета - вивчення девіантної поведінки, її конкретних форм та їх особливостей.

Досягнення мети припускатиме рішення наступних задач:

• теоретико-методологічний аналіз девіантної поведінки;

• аналіз конкретних форм девіантної поведінки (злочинність, алкоголізм, наркоманія, суїцид, проституція);

• вивчення проблеми молодіжної наркоманії в Україні.

Робота складається з 3 розділів. В першому розділі розкриваються теоретичні основи девіантної поведінки. В другому міститься аналіз форм девіантної поведінки (наркоманія, злочинність, проституція, суїцид). В третьому розділі - соціологічний аналіз поширеності молодіжної наркоманії в Україні і харківському регіоні

В емпіричній частині роботи був використаний аналіз даних соціологічних досліджень (Державного Центру соціальних служб для молоді).

Розділ 1. Теорія девіантної поведінки

1.1 Історія девіантної поведінки

За всіх часів суспільство намагалося придушувати, позбуватися небажаних форм людської життєдіяльності і їхніх носіїв. Методи і засоби визначалися соціально-економічними відносинами, суспільною свідомістю, інтересами правлячої еліти. Проблеми соціального "лиха" завжди привертали увагу вчених. Філософи і юристи, медики і педагоги, психологи і біологи розглядали й оцінювали різні види соціальної патології: злочинність, пияцтво й алкоголізм, наркотизм, проституцію, самогубства і т.п. У становленні соціології як науки дослідження негативних явищ (Г. Тард і Э. Дюркгейм, А. Кетле і Г. Зиммель, П. Сорокін і Р. Мертон) зіграло свою роль.

У надрах соціології зародилася і сформувалася спеціальна (приватна) соціологічна теорія - соціологія девіантної поведінки і соціального контролю. Саме під такою назвою функціонує один з 40 дослідницьких комітетів Міжнародної соціологічної асоціації. У джерел соціології девіантної поведінки стояв Э. Дюркгейм, а конституюванню в якості самостійного наукового напрямку вона зобов'язана - насамперед Р. Мертону й А. Коэну. [6]

У колишньому СРСР поведінка, що відхиляється, тривалий час вивчався переважно в рамках спеціальних дисциплін: кримінології, наркології, суїцидології і т.п. Соціологічні дослідження почали в Ленінграді наприкінці 60-х - початку 70-х рр. В.С. Афанасьєв, А.Г. Здравомислов, И.В. Маточкін, Я.И. Гилинський. У розвитку і інституалізації соціології девіантної поведінки велика заслуга належить академікові В.Н. Кудрявцеву.

Безумовною заслугою Я.И. Гилинського є правильне визначення перспективних напрямків розвитку соціології девіантної поведінки. Необхідно, відзначав він, по-перше, подальша "фундаменталізація", розгляд об'єкта соціології девіантної поведінки як моменту єдиного світового процесу саморуху матерії; по-друге, вивчення соціальних девіацій у кризові, бифуркаційні періоди, коли від співвідношення різних форм негативних і позитивних девіацій залежить майбутнє.

Спробуємо розглянути девіантну поведінку на основі соціосинергетічної парадигми. Вивчення взаємодії особистісної і надіндивідуальної свідомості дозволяє сьогодні показати вплив соціальних девіацій на суспільний розвиток у повному обсязі. Цьому сприяє і наробітку в області західної соціальної психології. Мається багато теорій, що пояснюють появу і сутність девіацій. Досить повне представлення про них дає, зокрема, робота Н. Смелзера. На жаль, поза полем зору американського соціолога залишився соціально-психологічний підхід.

Соціально-психологічний підхід найбільш переконливо представлений у концепції соціальних відхилень Р. Харре і теорії поведінки добровільного ризику С. Лінга. Названі дослідження пояснюють причини появи девіантної поведінки через вивчення психологічного стану девіанта з урахуванням зміни його положення в системі соціально-політичних координат. Соціально-психологічний підхід дозволяє заглянути в глибинні причини, що впливають на появу девіантної поведінки, скласти більш об'єктивне представлення про механізм соціальної еволюції, тому що намагається пояснити: [2]

а) чому девіантна поведінка найчастіше з боку зовнішнього спостерігача з'являється як акт агресії;

б) чому в сучасних умовах усе більше людей устають на шлях навмисного ризику, невід'ємного атрибута будь-який девіації;

в) як відхиляється поведінка - з'являється "з середини", не з боку зовнішнього спостерігача, а суб'єкта девіацій, який ціннісний зміст останній знаходить у такій нестандартній формі поведінки.

Дослідження соціальних психологів підводять до висновку: девіантна і нормативна поведінка - дві рівноцінні складові соціально-рольової поведінки. Девіантна поведінка - результат складної взаємодії процесів, що відбуваються в суспільстві і свідомості людини. Девіації спрямовані на подолання фрустрації - перешкоди, що встали на шляху досягнення мети, і виявляються через соціально значимі дії. Будь-яка девіантна поведінка припускає не тільки прагнення зруйнувати або змістити фрустируючий блок, але і концентрацію енергії (фізичної і психічної), необхідної для здійснення цього задуму. Антифрустируюча дія завжди супроводжується визначеною часткою ризику, але не обов'язково носить руйнівний характер. [6]

Варто розрізняти два види девіантної поведінки: творчої і руйнівної спрямованості. Основним критерієм визначення характеру девіантної поведінки є не форма його реалізації, зокрема наявність атрибута насильства, а рівень справедливості перерозподілу джерел поповнення життєвої енергії. Агресивний вид девіацій як у прямій, так і в зміщеній формі націлений на подолання фрустрації шляхом неадекватного в сформованій ситуації перерозподілу соціальних благ, досягнення мети без врахування інтересів оточуючих людей, несправедливе рішення проблеми на користь однієї з взаємодіючих сторін за рахунок погіршення адаптаційних умов іншої. Агресивний характер поведінки обумовлюється не тільки вихованням, але і характером поведінки взаємодіючої сторони. Зміщений вид агресії свідчить про недостатній для подолання фрустрації енергетичному потенціалі людини.

Девіантна поведінка деструктивної спрямованості - здійснення людиною або групою людей соціальних дій, що відхиляються від домінуючих у соціумі (окремій соціальній групі, страті) соціокультурних чекань і норм, загальноприйнятих правил виконання соціальних ролей, що тягнуть за собою стримування темпів розвитку суспільства: руйнування енергетичного потенціалу окремих особистостей і суспільства в цілому. Руйнівну (асоціальну) девіацію не можна ототожнювати тільки зі злочинністю.

Творчі девіації (соціальні інновації, нововведення) - це соціально значимі в діях людини відхилення від загальновизнаних норм поведінки, що визначають найбільш прогресивний в енергетичному, а значить і адаптаційному плані, вектор еволюційного розвитку суспільства. Оскільки будь-яка девіація спочатку зароджується на рівні свідомості окремої людини і через його дії проводиться в життя, то цим ще раз підтверджується, що першопричиною соціальної еволюції, активною руйнівною силою її є людина, точніше внутріособистістний конфлікт, що виникає в процесі вибору їм тієї або іншої форми соціально-рольової поведінки.

Кожна девіація містить у собі руйнівного і творчого початку, для процесу соціальної еволюції важливо, який компонент переважає. Позитивними девіаціями є тоді, коли сприяють прогресові системи, підвищують рівень її організованості, допомагають перебороти застарілі, консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки. Межі між позитивною і негативною формами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальному просторі. Творча девіація повинна розглядатися як зовсім нормальне явище в житті будь-якого суспільства, тому що навіть самий досконалий закон не в змозі врахувати всього різноманіття життєвих ситуацій. Ступінь досконалості закону відносна, оскільки суспільство мінливе. Соціальні ідеали (цінності), чекання, загальноприйняті правила, норми, як і критерії девіантної поведінки, згодом міняються. Якщо процес соціалізації і соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функцію соціального спадкування в процесі суспільного розвитку, то девіація - за функцію соціальної мінливості, пристосовності індивіда і всього суспільства до нових умов. Під новою соціальною реальністю ми розуміємо ситуацію, при якій виникає дихотомія сформованих у суспільстві цілей і засобів (неможливість задоволення старими способами колишньої потреби), а також виникнення нових потреб. [4]

У випадку, якщо той або інший вид девіації здобуває стійкий характер, стає нормою поведінки для багатьох людей, суспільство зобов'язане переглянути принципи, що стимулюють "порушення правил" або провести переоцінку соціальних норм. В останньому випадку поведінка, що вважалася девіантною, оцінюється як нова норма. Для того щоб деструктивна девіація не одержувала широкого поширення, необхідно:

а) розширювати доступ до законних способів досягнення успіху і просування по соціальним сходам;

б) дотримувати соціальну рівність перед законом;

в) постійно удосконалювати саме законодавство, приводити його у відповідність з новими соціальними реаліями;

г) прагнути до адекватності злочину і покарання.

Усе це в сукупності дозволить знизити соціальну напругу в суспільстві, зменшити його криміналізацію. Тільки при виконанні перерахованих вище вимог суспільство має право називатися правовим і демократичним.

Оскільки будь-яка девіантна поведінка - це відхилення від загальновизнаної, неодноразово перевіреною практикою норми поведінки, вона завжди несе в собі елемент непередбачуваності, невідомості, можливої небезпеки. Тому девіація і ризик - сторони однієї медалі, соціальної мутації. Стан ризику - свого роду границя, риса, що розділяє хаос і порядок, інновацію й устояну нормативно-рольову форму поведінки. Чим менше ризик, тим більш передбачувана поведінка системи в цілому.

Особливість сьогоднішнього часу - зростання числа осіб, змушених ризикувати, тому що ускладнення соціальної реальності збільшує кількість невідомих ситуацій. Сучасні розробки в області соціальної психології свідчать, що девіантна поведінка усе більше у своїй основі стає раціональною. Основна відмінність девіантів, що свідомо йдуть на ризик, від авантюристів - опора на професіоналізм, віра не в долю і випадок, а в знання й усвідомлений вибір - творчу інтуїцію. Саме цілераціональні дії індивідів визначають соціальний розвиток. Можна припустити, що в умовах стабільного суспільства для суб'єкта дії цінністю є навмисний ризик як процес (психологічна сторона дії); в умовах розбалансованого - навмисний ризик як ціль (енергетична і соціальна сторона дії). На етапі народження інновації велике значення має професіоналізм і знання девіанта, здатність до концентрації психічної енергії, на етапі її реалізації - його біологічний потенціал інформаційно-енергетичний код, темперамент і характер. [36]

Девіантна поведінка, що супроводжується ризиком, сприяє самоактуалізації, самореалізації і самоствердженню особистості. Останнє є найважливішою психологічною причиною, що пояснює бажання людей відповісти на виклик швидко мінливої соціальної реальності. Девіантно-ролевий різновид соціальної поведінки нерозривно зв'язаний з аддикцією, із внутріособистісним конфліктом. Аддикція в загальному значенні слова - прагнення піти від стану внутрішнього психологічного дискомфорту, змінити свій психічний стан, що характеризується внутрішньою боротьбою.

Девіантний шлях вибирають насамперед люди, що не мають легальної можливості для самореалізації в умовах сформованої соціальної ієрархії, чия індивідуальність придушується, фруструюча енергія блокується. Вони не вважають загальноприйняті норми порядку природними і справедливими, не можуть зробити кар'єру, змінити свій соціальний статус через легітимні канали соціальної мобільності. Усе це неминуче приводить їх до внутріособистісного конфлікту.

Основні причини мотиваційних конфліктів, витиснутих у підсвідомість, визначаються в даний час не інстинктивними, а соціальними факторами. За даними інституту Бєхтєрєва, тільки 15 % мотиваційних конфліктів мають сексуальну основу, інші - соціальні джерела. Тверде регулювання каналів соціальної мобільності, блокування соціальних "ліфтів", що сприяють перетворенню психічної енергії в соціальну, приводять до посилення напруги системи (системна напруга, відповідно до термінології Р. Мертона) і, як наслідок, до збільшення числа девіантів, латентного формування нової соціальної стратифікації, до переписування сценарію соціально-рольових інтеракцій. Відносини социально-оріентированого "me" (соціальна роль) і імпульсивно-творчого "l" (енергетичний потенціал) у ході девіантної поведінки і мінливої соціальної ідентифікації гармонізуються. Якщо індивідуальна девіація націлена на самоствердження особистості, переосмислення нею власної самоідентифікації, то колективна девіація - на суспільне (нехай і в рамках спочатку неформальної групи) визнання нової самоідентифікації особистості іншими людьми. [6]